Эротические рассказы

П'ятнадцятирічний капітан. Жуль ВернЧитать онлайн книгу.

П'ятнадцятирічний капітан - Жуль Верн


Скачать книгу
ав судном вже багато років капітан Халл.

      Джемс Уелдон щорічно відправляв до північних морів цілу флотилію суден – за Берингову протоку, а також до морів Південної півкулі, острова Тасманії та мису Горн. «Пілігрим», хоча й найменший з усіх суден флотилії, вважався одним з найкращих з-поміж них. Хід в нього був чудовий. Завдяки відмінному, вельми зручному оснащенню він з невеликою за кількістю командою досягав кордону суцільної криги Південної півкулі. Капітан Халл вмів маневрувати, як говорять моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують влітку на південь від Нової Зеландії та мису Доброї Надії, тобто набагато нижче північних морів. Щоправда, це лише всього на всього невеликі за розміром айсберги, потріскані та розмиті теплою водою, більша частина яких тане у водах Атлантичного або Тихого океанів.

      На «Пілігримі» під керівництвом капітана Халла, чудового моряка та одного з найкращих гарпунників південної флотилії, перебував екіпаж із п’яти матросів та одного молодшого матроса. Цього було недостатньо, оскільки полювання на китів вимагає достатньо великого екіпажу для обслуговування шлюпок та розбирання впольованих туш. Проте містер Джемс Уелдон, як і інші судновласники, вважав, що набагато вигідніше винайняти в Сан-Франциско лише матросів для керування човном. В Новій Зеландії було більш ніж достатньо вправних гарпунників та матросів різноманітних національностей, безробітних або просто покинувших свій корабель, завжди готових найнятися на один сезон. По закінченню промислового рейсу вони отримували розрахунок и залишалися чекати на березі наступного року, коли їхні послуги знову могли знадобитися китобійникам. За такої системи судновласники економили чималі суми на платні судновій команді та збільшували свої доходи від промислу.

      Саме так діяв і Джемс Уелдон, споряджаючи в плавання «Пілігрим».

      Шхуна щойно закінчила китобійну кампанію поблизу Південного Полярного кола, але в її трюмах залищалося ще багато місця для китового вуса та чимало бочок ще не заповнених ворванню. Китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рідкістю: далося взнаки їх нещадного винищення. Справжні кити, яких на півночі називають ґренландськими, а на півдні – австралійськими, почали зникати і мисливці змушені промишляти смугачами[1], полювати на яких було достатньо небезпечно.

      Так само вчинити цього разу змушений був і капітан Халл, хоча він розраховував наступного плавання перейти вище за широтою: якщо знадобиться аж до Землі Клері та Землі Аделі, відкритих, за точно встановленими даними, французом Дюмоном-Дюрвілем на «Астролябії» та «Зеле», хоча це й піддає сумніву американець Уілкс.

      Загалом, «Пілігриму» не щастило цього року. На початку січня, у розпалі літа в Південній півкулі, тобто задовго до закінчення промислового сезону, капітан Халл змушений був покинути місце полюванння. Допоміжна команда – збіговисько доволі темні суб’єкти – поводила себе зухвало, найняті матроси ухилялися від своїх обов’язків, через що капітан Халл змушений був розпрощатися з нею.

      «Пілігрим» взяв курс на північний захід, в напрямку Нової Зеландії, і вже 15 січня прибув до Вайтемати, порт Окленду, розташований вглиб затоки Хауракі на східному березі північного острова. Тут капітан висадив китобіїв, найнятих на сезон.

      Постійна команда «Пілігрима» була невдоволена: шхуна недобрала щонайменше двісті бочок ворвані. Ніколи ще результати промислу не були настільки жалюгідними.

      Найбільше був незадоволений капітан Халл. Самолюбство прославленого китобоя зазнало глибокої невдачі: вперше він повертався з такою мізерною здобиччю; він кляв ледацюг, непокора яких зірвала промисел.

      Марно він намагався найняти в Окленді новий екіпаж: усі моряки були вже зайняті на інших китобійниках. Таким чином довелося відмовитися від надії наповнити вантаж «Пілігриму» і капітан Халл збирався вже піти із Окленду як отримав прохання прийняти на борт пасажирів – прохання, в якому він не міг відмовити. В цей час в Окленді перебувала місіс Уелдон, дружна власника «Пілігриму», її п’ятирічний син та родич, якого всі кликали «кузен Бенедикт». Джем Уелдон, який зрідка відвідував Нову Зеландію у торгових справах та привіз туди всіх трьох, мав намір особисто вивезти їх до Сан-Франциско. Проте, перед самісіньким від’їздом малюк Джек серйозно захворів і його батько, на якого в Америці чекали невідкладні справи, поїхав, залишивши в Окленді дружину, хвору дитину та кузена Бенедикта.

      Минуло три місяці – три важких місяці розлуки, що здалися нещасній місіс Уелдон безкінечними. Поступово малюк Джек видужав і місіс Уелдон могла поїхати. Як раз в цей час в Оклендській порт прийшов «Пілігрим».

      Справа в тім, що, для того, щоб повернутися до Сан-Франциско, місіс Уелдон мусила поїхати спочатку до Австралії, аби там пересісти на один із трансокеанських пароплавів компанії «Золоте століття», які відправлялися із Мельбурна через Папеете до Панамського перешийку. Досягнувши Панами, вона мусила дочекатися американський пароплав, що курсував між перешийком та Каліфорнією. Подібний маршрут означав тривалі затримки та пересадки, що є особливо неприємним для жінки, яка подорожує з дитиною. Тому, дізнавшися про прибуття «Пілігриму», місіс Уелдон


Скачать книгу

<p>1</p>

Зі справжніх китів мисливці отримують ворвань (китовий жир) – коштовну промислову сировину – та китовий вус. Китовий вус (рогові пластини) використовується при виготовленні різноманітних виробів. Зі смугачів отримують лише ворвань; пластини китового вуса розвинені в них слабко.

Яндекс.Метрика