Джерело. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
ся правду», – думав Кірш, гадаючи, що йому на це скажуть. Історично склалося так, що найнебезпечніші люди світу – то люди Божі… особливо тоді, коли їхнім божествам щось загрожує. «А я зібрався засунути розпечений спис в осине гніздо!»
Коли поїзд дістався верхівки, Кірш побачив самотню постать, яка чекала його на платформі. Висохлий, як кістяк, чоловік був вбраний у католицьку пурпурову сутану й біле рокето1, голову його покривав пілеолус2. Кірш упізнав сухорляве обличчя з фотографій – і відчув несподіваний приплив адреналіну.
«Вальдеспіно зустрічає мене особисто!»
Єпископ Антоніо Вальдеспіно був в Іспанії особою вельми поважною, навіть грізною: не лише близький друг і порадник самого короля, а й один з найактивніших і найвпливовіших прибічників збереження традиційних католицьких цінностей і давніх політичних стандартів.
– Певне, ви Едмонд Кірш? – промовив єпископ, коли Кірш вийшов із вагона.
– Каюся, це я, – усміхнувся гість, тиснучи кістляву руку господаря. – Єпископе Вальдеспіно, хотів би подякувати вам за те, що призначили мені зустріч!
– Ну а я вдячний, що ви про неї попросили, – голос єпископа виявився сильнішим, аніж того очікував Кірш: чітким і проникливим, немов звук дзвона. – Нечасто до нас на пораду приходять науковці, особливо такі видатні, як ви. Прошу, проходьте сюди.
Вальдеспіно вів Кірша платформою, і холодний гірський вітер розмаював його сутану.
– Маю зізнатися, – мовив Вальдеспіно, – я уявляв вас інакшим. Гадав, що побачу професора, а ви такий… – його дещо зневажливий погляд ковзнув стильним костюмом від Kiton, перейшов на черевики від Barker зі страусової шкіри, – кльовий… здається, так це називається?
Кірш усміхнувся ввічливо, подумавши: «Слово кльовий уже кількадесят років тому вийшло з моди».
– Прочитавши список ваших досягнень, – сказав єпископ, – я все ж не до кінця зрозумів, чим ви займаєтесь.
– Я спеціалізуюся на теорії ігор і комп’ютерному моделюванні.
– То ви створюєте комп’ютерні ігри, в які діти граються? Кірш відчував, що єпископ насправді багато з чим обізнаний, просто вдає старомодного дивака. Точніше сказати, Вальдеспіно знає про техніку страшенно багато й часто попереджає інших про її небезпеки.
– Ні, шановний єпископе, теорія ігор – це розділ математики, який вивчає закономірності, щоб робити прогнози щодо майбутнього.
– О так. Здається, я читав, що ви передбачили фінансову кризу в Європі кілька років тому? Коли ніхто до вас не дослýхався, ви врятували всіх, винайшовши комп’ютерну програму, яка просто витягла Євросоюз із могили. Як ви сказали? «Мені тридцять три роки – у цьому віці Христос здійснив Своє воскресіння».
Кірш зніяковів.
– Погана була аналогія, ваше преосвященство. Я був молодий.
– Молодий? – тихо розсміявся єпископ. – А скільки ж вам зараз… сорок?
– Точно.
Старий усміхнувся; вітер напинав його одежу.
– Ну що ж, ми чекали, що землю успадкують тихі, а натомість вона належить молодим – тим, хто має хист до техніки, хто більше дивиться на відеоекран, ніж у власну душу. Мушу сказати, я ніколи не уявляв собі, що матиму причину зустріти провідника опору. Вони, знаєте, називають вас «пророком».
– У вашому випадку пророк з мене був не дуже, ваше преосвященство, – відказав Кірш. – Коли я спитав, чи можна мені зустрітися з вами й вашими колегами приватно, я оцінював імовірність того, що ви погодитесь, у двадцять відсотків.
– Але я кажу моїм колегам, що вірний завжди матиме користь, вислухавши невірного. Адже, чуючи глас диявола, ми глибше цінуємо глас Божий. – Старий єпископ усміхнувся. – Жартую, звісно. Перепрошую за старечий гумор. Іноді фільтри мене підводять.
Із цими словами єпископ Вальдеспіно зробив Кіршеві знак іти за ним:
– Усі інші чекають. Сюди, будь ласка.
Кірш обвів оком призначене місце – колосальну цитадель із сірого каменю, що примостилася на краю стрімкої скелі, яка прямовисно здіймається на сотні метрів над соковитою зеленню лісистого передгір’я. Відчувши острах перед такою висотою, Кірш відвів очі від провалля й рушив вузьким кам’яним хідником услід за єпископом, намагаючись зосередитися на майбутній зустрічі.
Кірш попрохав про аудієнцію трьох видатних духовних осіб після завершення великих зборів.
Парламенту світових релігій.
З 1893 року сотні духовних лідерів майже тридцяти релігій світу кожні кілька років збираються щоразу в новому місці – і міжрелігійна комунікація триває тиждень. Серед учасників багато впливових християнських священиків, юдейських рабинів, ісламських мулл з усього світу, а також індуїстські пуджарі, буддійські бгікшу, джайни, сикхи та інші.
Мета, яку проголошує цей парламент, – «плекати гармонію між світовими релігіями, будувати мости між різними формами духовності й радіти спільності всіх вір».
«Шляхетне завдання», –
Біла сорочка, що досягає колін, нагадує стихар, але з вузькими рукавами. Надягається поверх сутани. (
Шапочка, яку носять духовні особи католицької церкви, від простих священиків до Папи Римського.