Єва. Артуро Перес-РевертеЧитать онлайн книгу.

      Нагадуємо, що вона є об’єктом Закону України «Про авторське і суміжні право», порушення якого карається за статтею 176 Кримінального кодексу України «Порушення авторського права і суміжних прав» штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Повторне порушення карається штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, аудіо – і відеокасет, дискет, інших носіїв інформації, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. Кримінальне переслідування також відбувається згідно з відповідними законами країн, де зафіксовано незаконне відтворення (поширення) творів.

      Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.

      Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!

      1. Норддойче Ллойд Бремен

      Я не хочу померти сьогодні ввечері, подумав Лоренсо Фалько.

      Не в такий спосіб.

      Однак це мало ось-ось статися. Хтось збирався його вбити. Кроки за спиною пришвидшувалися і лунали дедалі ближче. Поза всяким сумнівом, вони бігли за ним. Він почув крик кур’єра, коли той полетів у темряву з оглядового майданчика Санта Лузія, і його тіло впало з висоти п’ятнадцяти-двадцяти метрів, розбившись об бруківку неосвітленої вулички в кварталі Альфама. Тепер настала черга Фалько – вони прагнули завершити роботу.

      Пологий схил дозволяв йому прискорити ходу, але, з іншого боку, полегшував завдання переслідувачів. Двоє чоловіків. Він помітив їх, коли кур’єр – чиє обличчя було ледь видимим у тьмяному мерехтінні далекого ліхтаря; виділялися лише вуса і насунутий на очі капелюх, – простягнув йому конверт згідно з домовленістю, а мить по тому, вгледівши незнайомців, подав сигнал тривоги. Вони квапливо розійшлися – кур’єр рушив уздовж балюстради оглядового майданчика (саме тому його схопили першим), а Фалько кинувся вниз вулицею, туди, де миготіли вогні Лісабона, що розкинувся біля підніжжя цього кварталу, розташованого на пагорбі; туди, де під безмісячним зоряним небом зливалася з нічним мороком широка темна смуга річки Тежу.

      Шлях відходу тягнувся ліворуч, у неосвітленій зоні. Він пам’ятав це місце, оскільки вранці оглянув квартал, готуючись до нічної зустрічі. Таким було давнє професійне правило, що завжди спрацьовувало: перш ніж потрапити кудись, дізнайся, як швидко вийти звідти. Фалько згадав облицьовану азулежу[1] табличку на перехресті – Кальсадінья да Фігейра. Тісний провулок вів униз крутим схилом. Потрапити туди можна було за допомогою кам’яних сходів і залізного поруччя. Відтак він різко звернув наліво і збіг сходами, вчепившись однією рукою у поруччя, аби не спіткнутися. Наприкінці спуску, там, де провулок відхилявся вправо під прямим кутом, виднілася арка – настільки вузька, що двоє людей не могли пройти під нею одночасно.

      Кроки лунали дедалі ближче, на перших сходинках. Я не помру сьогодні, повторив Фалько, бо маю цікавіші плани – жінки, сигарети, ресторан. Щось таке. Хай краще помруть вони. Дійшовши такого висновку, він скинув капелюха, намацав захований під стрічкою паперовий пакетик із лезом бритви і вийняв його звідти. Наближаючись до арки, розірвав обгортку, дістав з нагрудної кишені хусточку й обмотав нею руку, щоб безпечно затиснути лезо між великим і вказівним пальцями. Опинившись на місці, відскочив праворуч, притулився до муру і заціпенів, прислухаючись до відлуння кроків крізь стукіт пульсу у вухах.

      Коли в просвіті арки показався перший силует, Фалько стрімко кинувся на нього і зліва направо чиркнув лезом по горлу. На темному обличчі спалахнула біла смуга – зуби роззявленого від несподіванки рота. Крик подиву миттєво змінився передсмертним хрипінням, повітря з легенів пораненого вирвалося назовні разом із кров’ю, що хлинула з перерізаної трахеї. Мішкувате тіло обм’якло, сповзло на землю і розпласталося під аркою. Друга тінь, що рухалася позаду, раптом зупинилася, тримаючись на відстані.

      – Ну ж бо, покидьку, – дражнився Фалько, – підходь ближче. Вперед!

      Три секунди пасивності. Можливо, п’ять. Обидва скам’яніли, тоді як лежачий чоловік хрипів і белькотів. Трохи згодом другий переслідувач повільно відступив у темряву, залишаючи поле битви.

      – Не соромся! – крикнув Фалько. – Ходи сюди. Не кидай мене, будь ласка.

      Кроки пришвидшилися, віддаляючись сходами вгору, аж доки не стихли. Тоді Фалько глибоко вдихнув повітря і посидів нерухомо, чекаючи, коли кров не стугонітиме в скронях і легке тремтіння в пальцях припиниться. Заспокоївшись, витер липку теплу рідину з руки й жбурнув подалі хустку і лезо.

      Він