Казка про Рудого і Квашеного. Беатрис ПоттерЧитать онлайн книгу.
м обличчя (це на малюнку Манюня).
Потім вичистила щіткою їхнє хутро (а це Пушинка).
А після того розпушила їхні хвостики й вусики (а тут уже Том Кошеня). Том був страшенно вередливий і дряпався.
Місіс Табіта Хап одягла на Манюню й Пушинку чисті фартушки й платтячка з мережаними комірцями. А потім подіставала всілякі нарядні, але незручні одежинки з усіх скринь і комодів, аби гарно вбрати свого сина Томаса.
Том Кошеня був товстуном та ще й нівроку підріс, тож кілька ґудзиків відлетіли відразу. Мама мусила попришивати їх назад.
Коли усі троє кошенят були готові, місіс Табіта необачно відправила їх гуляти в садок, аби вони не заважали їй готувати гарячі тости з маслом.
– Тільки ж дивіться не забрудніть свої платтячка, дітки! Тепер мусите ходити на задніх лапках. І тримайтеся подалі від бруднючої ями з жужелицею, і від Курочки Саллі, і від свинарника, і від Качок-О’Зерних!
Манюня і Пушинка пішли по садовій стежці невпевненим кроком. Зрештою вони наступили на свої фартушки і гепнулися носами в траву.
Коли вони піднялися, на їхніх платтячках було по кілька зелених плям!
– А давайте видряпаємося по купах каміння й усядемося на садовому мурі, – сказала Манюня.
Вони повдягали свої фартушки задом наперед, і полізли вгору – стриб-скок з каменя на камінь. Біле мереживо з плаття Манюні відірвалося й упало вниз на дорогу.
А Том Кошеня зовсім не міг стрибати, оскільки мусив ходити на задніх лапах та ще й у штанях. Він продирався вгору по камінню поступово, ламаючи стебла папороті й сіючи ґудзики направо й наліво.
Том був геть змучений, коли нарешті вибрався на верх муру.
Манюня й Пушинка намагалися зібрати його докупи. Його капелюх злетів з голови, а ґудзики повідривалися всі до решти.
Поки вони боролися з цими негараздами, знизу почулося – чап-чап, чап-чалап! Це три Качки-О’Зерні йшли вгору крутою дорогою, крокуючи одна за одною качиним маршем – чап-чап, чап-чалап! чап-чап, чап-чалап!
Вони зупинилися, стоячи вервечкою, й утупилися поглядом у кошенят. Очиці в них були дуже маленькі і виглядали вони здивованими.
Тоді дві качки, Ребекка і Джеміма Качки-О’Зерні, підняли з землі капелюха й мереживо й одягли їх на себе.
Пушинка розреготалася так, що впала з муру. Манюня й Том полізли вниз услід за нею, фартушки й решта Томового одягу позлітали, доки вони спускалися.
– Ходіть сюди, пане Дрейку Качуре, – сказала Манюня, – ходіть допоможіть нам одягти Тома. Застібніть його!
Містер Дрейк Качур-О’Зерний наблизився, трохи перевальцем, й попіднімав із землі різні предмети одягу.
Але одягнув він їх на себе самого! Сиділи вони на ньому ще гірше, ніж на Томові Кошеняті.
– Який сьогодні гарний ранок! – промовив містер Дрейк Качур-О’Зерний.
І він, а також Джеміма та Ребекка Качки-О’Зерні попрямували далі своєю дорогою, тримаючи крок – чап-чап, чап-чалап! чап-чап, чап-чалап!
Потім у садок вийшла Табіта Хап і побачила, як її кошенята сидять на мурі зовсім без одежі.
Вона стягла їх зі стіни, дала прочухана і забрала додому.
– Мої друзі з’являться з хвилини на хвилину, і як я вас таких їм покажу?! Який пасаж! – вигукнула місіс Табіта Хап.
Вона відправила їх у кімнату нагорі і, мені неприємно про це розповідати, сказала своїм приятелям, що діти захворіли на кір і лежать у ліжку, хоча це й була неправда.
Зовсім навпаки, вони не були в ліжку, не лежали в ньому принаймні.
Якимось чином нагорі здійнявся такий страшний гармидер, що це геть зіпсувало шляхетність і статечність чаювання.
А я гадаю, що мені доведеться написати ще одну, більшу книжку, аби розповісти інші історії про Тома Кошеня.
А щодо Качок-О’Зерян, то вони пішли на ставок.
Увесь одяг із них відразу ж зліз, бо на ньому не було ґудзиків.
І відтоді містер Дрейк Качур-О’Зерний, і Джеміма, і Ребекка усе ще його намагаються знайти.
Казка про