Митькозавр iз Юрківки. Ярослав СтельмахЧитать онлайн книгу.
ева, річка, пташки, місяць, звірі, а через те, що він виказував своє роздратування голосним ревінням, тільки його й чутно було з ранку до ночі.
Усім Толябун страшенно набрид, але ж його боялись і нічого не могли вдіяти. Він безкарно поїдав бідних звіряток і зрештою так знахабнів, що мало не зжер навіть одного природолюба. Мандрівник цей, на ім'я Буртіус, дослідив усе на світі і тепер прилетів на моторній повітряній кулі до Африки, щоб дослідити і її. Прив'язавши свою кулю до якогось пеньочка, Буртіус прихопив дві підзорні труби, три біноклі, термос із кавою, записник і, згораючи від бажання що-небудь дослідити чи зробити яке-небудь важливе відкриття, рушив уперед.
Безсумнівно, то був найвидатніший дослідник усіх часів і країн. Ледь ступив він кілька кроків, а вже зробив цінні відкриття, які тут же старанно занотував у записнику. Давайте й ми поглянемо на списані рукою видатного вченого аркушики й прочитаємо:
Нічого дивного, що од цих великих відкриттів Буртіус дуже стомився і зголоднів. Тож він розстелив на землі невеличку скатертину, видобув із похідної торбинки, в якій мав звичку носити найнеобхідніше, тобто харчі, пиріжок із м'ясом і заходився їсти. Не встиг учений відкусити вчетверте, як увагу його привернув якийсь здоровенний звір. Він виткнувся з-за кущів, утупив пожадливий погляд у Буртіусів пиріжок і почав наближатись.
– Е, ні-ні, – мовив великий дослідник, одразу зметикувавши, до чого воно йдеться, і ховаючи руку з пиріжком за спину, – я й сам голодний!
Другою рукою він розкрив свій щоденник і вже хотів було записати відкриття № 4: «В Африці живе величезний звір з чотирма лапами, довгим хвостом і жадібними очима», але не встиг. Знахабнілий і кровожерливий Толябун – а то ж, звичайно, був він, – дико заревів і кинувся вперед.
Від того страшного ревіння вчений знепритомнів і впав на свою скатертину, де й пролежав три години і чотирнадцять хвилин із затиснутим у руці пиріжком. А хижий невихований Толябун підбіг до торбинки і вмить зжер усе, що в ній було.
А було в ній немало: вісім пиріжків із м'ясом і сім із повидлом, чотириста грамів цукерок «Ану, відніми!», коробочка монпансьє і три яблука. Як бачите, не можна випробовувати долю, – я маю на увазі назву цукерок. Та не про те мова. Всі припаси поклала до торбинки турботлива Буртіусова матуся, яка в цей час думала, де ж то її синочок, і тихенько зітхала. Адже всі матусі завжди думають про діток.
Умить проковтнувши всі припаси, лев кинувся до повітряної кулі. А щоб ви знали, до всіх повітряних куль знизу причеплений міцний кошик, аби мандрівникам було де сидіти і тримати консерви, мішки з піском та балон із летючим газом.
Отже лев заліз у кошик, бо сподівався знайти ще якусь поживу, коли це відчув, як лапи йому слабнуть, голова йде обертом… Він голосно заревів, не розуміючи в чому справа, і тієї ж миті обважніло гепнув на дно кошика і затих.
Минуло чимало часу, поки звірята надибали в траві хороброго Буртіуса.
– Ой, хто це? – скрикнули Мавпочка, Бегемотик і Жирафеня в один голос.
Не встиг учений відкусити вчетверте, як увагу його привернув якийсь здоровенний звір.
– А он, дивіться! – вигукнула Мавпочка, вказуючи туди, де між дерев бовваніла повітряна куля. Сонце її вже добряче нагріло, і куля рвалася вгору, та не могла злетіти, стримувана міцним мотузом.
– Ого, – зачудувавсь Бегемотик, – таке здоровенне. Це трохи схоже на дядька Слона, але ж дядько Слон, по-моєму, не вміє літати, та й кошика в нього нема.
– Ото ж бо й воно, – погодилося Жирафеня. – Давайте підійдемо ближче.
І всі трохи боязко рушили вперед.
– Ой, мені здається, я вже десь бачила ось це, – мовила, злегка затремтівши, Мавпочка, показуючи на Толябунів хвіст, що звисав із кошика.
– Ой, – додала вона по хвильці, затремтівши дужче, – мені здається, я навіть знаю, на кому оте он бачила.
– Ой, – прошепотіла вона, тремтячи вже так, що й усі задрижали, – мені здається, там – Толябун!
Тільки-но Мавпочка вимовила це ім'я, як усіх мов вітром здмухнуло з галявини, а в навколишніх кущах зашурхотіло: то тремтіли звірятка.
– Це таки лев, – сказало Жирафеня. Воно ж було найвище й побачило, хто лежить у кошику. – Але чому він тоді не вискочив зі своєї засідки й не кинувся на нас?
– Або чому ж він тоді не реве, як завжди, – задумливо промурмотів Бегемотик. – Тут щось не так.
– Мені здається, – втрутивсь у розмову маленький Носоріг, який любив усякі подвиги, – цей відважний незнайомець вступив у смертельний двобій з Толябуном, і вони обидва загинули.
– Правильно! – підхопив Бегемотик і гірко заридав. – Такий хоробрий дядечко – і загинув.
– Але як же вони могли битись, якщо дядечко тут, а лев аж он де, – засумнівалося Жирафеня.
– Я знаю, – вигукнув Носоріг. – Він помер од ран.
– Але щось я не бачу на ньому ран, – заперечило Жирафеня й підбігло до Буртіуса.
Всі поспішили