Мирослав Скорик. Любов КияновськаЧитать онлайн книгу.
з багатьма іншими представниками інтелігентних галицьких родин (поміж тим – і родину Барвінських). Родину було вивезено до Анжеро-Судженська Кемеровської області, де вони перебували майже десять років. Проте навіть у суворих сибірських таборах юнак не покидає займатись музикою. Його вчителькою з фортепіано стала учениця Сергія Рахманінова Валентина Ксенофонтівна Канторова, що теж опинилась у більшовицькому засланні в часи, коли, за дотепним і популярним виразом «центр культури й духовності на 1/6 земної кулі перемістився у Сибір і Соловки». Захоплення музикою не обмежується лише грою на фортепіано: він бере уроки скрипки в іншого політв’язня, родом зі Львова, Володимира Гавриловича Панасюка, котрий був тоді викладачем музичної школи на засланні. Тоді ж він пробує писати і свої перші п’єси.
До Львова з Сибіру Скорик повертається аж 1955 року (на щастя, він мав «чистий» паспорт і міг виїхати, на відміну від батьків, яким довелося чекати ще два роки). Тоді ж вступає на перший курс Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка по класу композиції, навчається спочатку в Станіслава Людкевича, потім два роки – в класі Романа Сімовича, а згодом – Адама Солтиса, в класі якого завершує навчання в 1960 році. Уже ранні твори для фортепіано – серед них цикл «У Карпатах» – засвідчили сильний і оригінальний талант молодого музиканта.
Його дипломною роботою з композиції стала кантата «Весна» на слова Івана Франка, котра і до сьогодні з великим успіхом виконується в хорових програмах сучасної музики та входить у постійний репертуар навчальних і професійних колективів. Паралельно він навчається на теоретичному відділенні і в тому ж 1960 році захищає дипломну роботу на тему «Ладова система Сергія Прокоф’єва» в класі С. Людкевича. Після завершення навчання Скорик вступає до аспірантури Московської державної консерваторії імені П. Чайковського в клас професора Дмитра Кабалевського, яку закінчує 1964 року двома творами – симфонічною поемою «Сильніше смерті» та кантатою «Людина» на вірші литовського поета Едуардаса Межелайтіса. На основі дипломної роботи 1967 року захищає кандидатську дисертацію.
З 1963 року Скорик починає працювати викладачем Львівської консерваторії на кафедрі теорії музики і композиції й одразу опиняється в гущавині культурних подій. У 1963 році вступає до Спілки композиторів України, що засвідчило стрімкий злет кар’єри і визнання його таланту – адже він став наймолодшим членом цієї творчої організації. Проте позиція суто академічного музиканта не зовсім влаштовувала Скорика: в ці роки він організовує естрадний ансамбль «Веселі скрипки», для якого пише пісні й інструментальні твори, руйнуючи офіціозний штамп радянських масових пісень і розпочавши нову лінію української естради. Естрадні пісні, написані молодим музикантом у 1960-х, до сьогодні зберігають свою популярність. Завдяки «Веселим скрипкам» він познайомився з молодою архітекторкою Ларисою Кузьмою, з якою невдовзі одружився. У молодого подружжя Скориків народилася