Невидима людина. Герберт УэллсЧитать онлайн книгу.
до її вітальні сторгуватися про ціну. Не заходячи в довгі переговори, він кинув на стіл пару соверенів[1] і в такий спосіб найняв собі кімнату в заїзді.
Місіс Гол запалила в коминку і, залишивши Незнайомця на самоті, подалася власноручно готувати йому поїсти. Зимової пори постоялець в Айпінзі – подія незвичайна, а тим паче постоялець, що не дуже торгується; і місіс Гол вирішила бути гідною такого щастя.
Налагодивши справу з грудинкою і підбадьоривши свою мляву служницю Міллі кількома влучно дібраними зневажливими словами, вона понесла скатертину, тарілки та склянки у вітальню і заходилась із надзвичайним шиком накривати на стіл. Дарма що вогонь у каміні жарко горів, постоялець місіс Гол, на превелике її здивування, все ще був у пальті й капелюсі і, повернувшись до неї спиною, стояв біля вікна і дивився, як надворі падає сніг.
Руки в рукавичках він заклав за спину, а сам неначе поринув у задуму. Місіс Гол помітила, що сніг, танучи у нього на плечах, стікав на килим.
– Можна взяти ваші капелюх та пальто, сер, і висушити їх на кухні? – спитала вона.
– Ні, – не обертаючись відповів постоялець.
Місіс Гол не певна була, чи почула його, і повторила своє запитання.
Він повернув голову і глянув на неї через плече.
– Краще хай вони залишаться на мені, – з притиском відказав Незнайомець, і місіс Гол побачила, що він у великих синіх окулярах з бічними скельцями, а густі бакенбарди спускаються йому на комір пальта і повністю закривають щоки.
– Дуже добре, сер, – сказала вона. – Як ваша ласка. За хвилину в кімнаті буде тепло.
Не відповівши нічого, він знову відвернув обличчя, а місіс Гол, почуваючи, що спроби її зав’язати розмову марні, поспіхом заслала стіл і війнулася з кімнати. Зайшовши знову, вона побачила, що Незнайомець, немов кам’яна статуя, і далі згорбившись стоїть на тому самому місці, піднявши комір пальта і спустивши вниз криси капелюха, що зовсім закривали йому обличчя й вуха. Вона досить гучно поставила на стіл яєчню з грудинкою і скоріше скрикнула, аніж сказала:
– Сніданок готовий, сер!
– Дякую, – відповів Незнайомець, але не ворухнувся, доки місіс Гол не зачинила за собою дверей. Тільки тоді він повернувсь і нетерпляче наблизився до столу.
Ідучи повз буфет на кухню, місіс Гол почула рівномірний стукіт ложки, якою швидко крутили в мисці.
– Оце ще мені дівчисько! – сказала місіс Гол. – А я зовсім і забула… Завжди вона зволікає!
І, взявши сама розмішувати гірчицю, місіс Гол присоромила Міллі за її надмірну млявість. Вона ж устигла вже підсмажити яєчню з шинкою, застелила стіл і геть усе поробила, поки та Міллі (добра з неї помічниця!) весь цей час возилася коло гірчиці! А тут, як на те, новий гість, що хоче пожити в них! Місіс Гол наповнила гірчичницю і, врочисто поставивши її на чорну з золотим обводом тацю, понесла до вітальні.
Постукавши у двері, вона одразу ж і ввійшла. Її пожилець зробив швидкий рух, і місіс Гол встигла помітити тільки якусь білу річ, що зникла за столом. Він так наче підіймав щось із підлоги. Місіс Гол поставила на стіл гірчичницю і лише тоді побачила, що капелюх і пальто гостя почеплені на спинці стільця перед вогнем, а мокрі черевики стоять на чавунній решітці каміна. Решітка, звісно, може заіржавіти! Місіс Гол рішуче попрямувала до каміна.
– Тепер уже можна взяти просушити ваші речі? – спитала вона категоричним тоном.
– Капелюх залиште, – якось приглушено сказав пожилець.
Повернувшись, місіс Гол побачила, що він підвів голову й дивиться на неї.
З хвилину вона розглядала його, не мігши від подиву вимовити й слова.
Щось біле – очевидно, серветку – Незнайомець притискував до нижньої частини обличчя, зовсім ховаючи під нею підборіддя та рот, через що й був у нього такий приглушений голос. Але не те вразило місіс Гол. Її вразило, що все чоло постояльця над синіми окулярами було обвинуте білим бинтом, а другий бинт закривав вуха, залишаючи на видноті лише рожевий гострий ніс, що блищав так само, як і тоді, коли Незнайомець прийшов. На ньому була коричнева оксамитова куртка з піднятим високим коміром. Густе чорне волосся, вибиваючись пасмами з-під бинтів, надавало йому надзвичайно дивного вигляду. Ця закутана й забинтована голова була настільки не схожа на будь-що бачене коли-небудь, що місіс Гол на хвилину аж наче закам’яніла.
Незнайомець, не віднімаючи від обличчя серветки і все ще тримаючи її рукою в темній рукавичці, дивився на місіс Гол крізь сині окуляри.
– Капелюх залиште, – повторив він не досить ясно через ту білу серветку.
Місіс Гол поволі прийшла до пам’яті і поклала капелюх назад на стілець перед каміном.
– Я не знала, сер, – пробелькотіла вона, – що… – І, збентежившись, замовкла.
– Дякую, – холодно сказав Незнайомець, поглядаючи то на двері, то на неї.
– Я зараз же все добре висушу, сер, – пообіцяла місіс Гол, забираючи одяг. З порога вона знову глянула на його закутану в біле голову й темні окуляри; обличчя
Соверен – англійська золота монета вартістю один фунт стерлінгів.