Палімпсести. Василь СтусЧитать онлайн книгу.

      Бальзаку, заздри: ось вона, сутана,

      і тиша, і самотність, і пітьма!

      Щоправда, кажуть спати надто рано,

      ото й телющиш очі, як відьмак,

      на телевежу, видну по рубінах,

      розсипаних, мов щастя навісне.

      Отут і прокидається уміння

      накликати натхнення, що жене

      од тебе всі щонайсолодші мрії

      і каже: віщий обрій назирай,

      де ані радості, ані надії.

      То – твій правдивий край. Ото – твій край.

      Така хруска, така гучна

      уся моя кімната.

      Як м’яко встелена вона,

      лиш надто мулько спати.

      Шість з половиною – в один,

      чотири кроки – в другий.

      Блукаю нею, вражий син,

      неначе кінь муругий.

      От тільки думається в ній —

      і тісно, і обачно.

      Так хутко збіг із мене лій,

      хоч їсться й дуже смачно.

      Машини шастають навкруг,

      неначе на параді.

      Папір, мій зловорожий друг,

      і тут мені завадить.

      Покинув я сумний підвал,

      лишив майдан Богдана,

      де гетьман огиря учвал

      кудись жене щорана.

      Я там давненько вже не знав

      про справжні емпіреї,

      а тут Господь наобіцяв

      гетьманські привілеї

      (І в халепу ж ускочив ти,

      коли на поверх третій

      тюремні провели чорти

      за буки і мислєті).