Микола Гоголь. Леонід ТомаЧитать онлайн книгу.
написано дуже багато. Жоден з російських письменників, що визначають лице російської літератури, не оминув його впливу. «Всі ми виросли із гоголівської “Шинелі”, – образно і переконливо висловився Ф. М. Достоєвський. Великий чарівник слова прагнув якомога більше прислужитися «всій Росії», що, на його думку, стала спадкоємицею державності Київської Русі. І ці традиції давньої руської держави, елементи якої збереглися в тодішній Україні, він хотів перенести на «велику Росію». Для цього видатний письменник обрав літературну творчість.
Однак це дало суперечливі результати. З одного боку, за висловом Герцена, Гоголь своїми творами «сколихнув усю Росію», з іншого ж – російська «кондова» нетерпимість і відкрита реакційність, по суті, оголосили війну «прибульцю з України». І, навіть маючи колосальні здібності міфічного Протея, йому не вдалося звести до одного знаменника гранітний імперський Петербург і зеленошумний український Київ, Гоголь так і не відчув себе ані «своїм серед своїх», ані «своїм серед чужих».
Гоголь став улюбленим письменником і володарем душ мільйонів людей на планеті. Тому і треба сказати про «українського Гоголя», про першооснову його душі. Великий російський письменник М. В. Гоголь є, на думку багатьох дослідників і літературознавців, найбільш виразним представником української школи в російській літературі. Отже, можемо говорити про нього і як про українського письменника, бо українська тематика творів Гоголя – це невід’ємна частина його творчої особистості. Він – один з кращих виразників української ментальності. У його творах найбільш повно і яскраво відтворилися риси українського національного характеру.
«Чи знаєте ви українську ніч?» – пристрасно запитував співець України.
«Чи знаєте ви українську душу?» – так можна було б продовжити слова славетного українця, великого російського письменника Миколи Васильовича Гоголя.
Україна починалась не тоді, коли з’явилось це її нинішнє наймення. Вона починалась там, де було кинуто у найродючіший ґрунт на землі перше трипільське зерно, там, де згодом стогнав степ від стугону скіфських і сарматських воїнів, де пливли Дніпром лодії войовничих вікінгів, де стояв древній Київ – окраса тодішньої європейської цивілізації. А потім черлені щити руських воїнів стали заборолом ординському нашестю, спливаючи кров’ю, Київська Русь на своїх рубежах зупинила незліченні тумени Батия.
«Південна Росія найбільше постраждала від татар. Спалені міста і степи, обгорілі ліси, древній зруйнований Київ, безлюддя і пустеля – ось що являла собою ця нещасна країна! Народ, наче розуміючи сам свою ницість, залишав ті місця, де різновидна природа починає ставати винахідницею; де вона розкинула степи прекрасні, вільні, з багатющими травами майже велетенського зросту, часто несподівано серед них перекинула узгір’я, вбране дикими вишнями, черешнями, або обрушила вибоїну, всю в квітах, і по всіх в’юнистих стрічках річок розкидала чарівні краєвиди, протягнула на всю довжину Дніпро з ненаситними порогами, з величними гористими берегами і незмірними лугами – і все це зігріла помірним диханням півдня».
Так писав про Україну Микола Гоголь – великий художник слова, історик і мислитель. І далі, відзначаючи корінну неповторність свого народу, його цілком оригінальне обличчя і ментальність він продовжує: «І ось Південна Росія, під могутнім покровительством литовських князів, зовсім відділилась від північної. Будь-який зв’язок між ними розірвався; утворились дві держави, що називались однаковою назвою – Руссю, одна під татарським гнітом, друга під одним скіпетром з литовцями. Але вже відношень між ними не було. Інші закони, інші звичаї, інша мета, інші зв’язки, інші подвиги утворили на часі два зовсім різні характери».
Запам’ятаємо написане Гоголем-істориком на зорі його літературної і мистецької діяльності. Бо ці слова, це визначення, як побачимо далі, є ключем до визначення величної постаті нашого земляка, славетного українця, великого російського письменника і мислителя Миколи Васильовича Гоголя.
Леонід Тома
Цвіт папороті
Коли під’їжджаєш до Великих Сорочинців, ще здалеку бачиш на горі над тихоплинним Пслом білу Спасо-Преображенську церкву – шедевр українського бароко, яку збудував і де був похований гетьман України Данило Апостол. За гетьманування Апостола Україна трохи прийшла до тями після переслідування «мазепинців» та запровадження «общероссийского регламента». Гетьман дав змогу розвиватись торгівлі, господарству, відновив деякою мірою українське судочинство. У похилому віці гетьман помер, як свідчить енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, «занимаясь разведением садов». Під час більшовицької революції склеп, де був похований гетьман, відкрили. Муміфіковане тіло на очах у вражених «ентузіастів» перетворилось на порох, але час не торкнувся коштовної шаблі гетьмана та тканої золотом плахти гетьманші.
Отож повторимо за істориком: «Таким чином, у кінці ХVI – на початку ХVII століття на Лівобережжі України, зокрема на території теперішньої Полтавщини, як гриби після рясного дощу почали виростати нові козацькі поселення. З часом вони розросталися в села». Так з’явилося на берегах Псла село Краснопіль – майбутні