Після тебе. Джоджо МойєсЧитать онлайн книгу.
очі та відвернулася до дверей. – Будь ласка…
Він почав переходити вулицю, наближаючись до нас. Я спробувала надати голосу максимально владного тону і сказала:
– Ти вже можеш іти, дякую. Лілі йде зі мною.
Він зупинився посеред дороги. Я зустріла його погляд.
– Поговориш із нею пізніше. Добре?
Я натисла на кнопку домофону і пробурмотіла своєму уявному величезному ревнивому бойфрендові:
– Так. Може, спустишся та допоможеш мені, Дейве? Дякую.
Обличчя хлопця не віщувало нічого хорошого. Він повернувся, витяг телефон і низьким голосом почав щось бурмотіти своєму співрозмовникові, не звертаючи уваги на бібікання таксі, яке намагалось його об’їхати. Відходячи далі, він продовжував кидати в наш бік короткі погляди.
Я зітхнула – дещо нервовіше, ніж очікувала. Не дуже елегантно я взяла Лілі під пахви та з прокльонами затягла її в хол.
Тієї ночі вона лишилася ночувати в мене – я просто не знала, що з нею робити. Її двічі знудило у ванній, та коли я спробувала їй допомогти, притримуючи волосся, вона мене прогнала. Свій домашній номер телефону вона мені теж не дала – а може, просто не могла його згадати. Мобільний у неї було заблоковано.
Я допомогла їй помитися та перевдягтись у мої штани та футболку. Коли вона зайшла у вітальню, то вигукнула: «О, ти тут прибралася!» Наче я це для неї зробила. Мені вдалося змусити її випити склянку води та влягтися на диван у безпечній позі – хоча я була впевнена, що в неї в шлунку вже все одно нічого не лишилося.
Коли я підняла їй голову, щоб умостити на подушку, вона розплющила очі й уперше подивилася на мене тверезо.
– Вибач, – тихо мовила вона. Так тихо, що я навіть не впевнена, що розчула правильно. На очі їй навернулися сльози.
Я накрила її ковдрою і дивилася, як вона засинає. Бліде обличчя, сині кола під очима. Брови як у Вілла, таке саме ледь помітне ластовиння.
Згадала, що забула замкнути двері – ключі забрала з собою в ліжко та сховала під подушку. Не знаю нащо: може, щоб вона нічого не вкрала, а може, просто щоб не пішла. Я ще довго лежала без сну. У голові дзвеніли сирени та звуки аеропорту. Обличчя сумних людей у церкві. Погляд хлопця через дорогу. Якась незнайома людина, що спить у мене під дахом. І голос: що це ти робиш?
А що ще я могла зробити? Зрештою, коли пташки розпочали свої ранкові пісні, а вантажівка з пекарні почала розвантажувати свою ношу, мої думки сповільнилися, завмерли – і я заснула.
7
Я відчула запах кави. Мені знадобилося декілька секунд, щоб у голові зародилася думка: звідки взагалі в моїй квартирі може бути запах кави? Коли врешті я знайшла відповідь на це запитання, я підскочила з ліжка й натягла на себе кофту.
Вона сиділа на дивані по-турецькому й курила, використовуючи мою улюблену чашку як попільничку. Працював телевізор – якесь придуркувате дитяче шоу з яскраво вдягненими ведучими, що мали вигляд наркоманів. На камінній поличці стояли дві пластикові чашки.
– О, привіт. Твоя чашка праворуч, – сказала вона, кинувши оком у мій бік. – Я не знала, що тобі взяти, тому обрала