Фундація. Айзек АзімовЧитать онлайн книгу.

      Безсумнівно, свій найбільший внесок він зробив у галузі психоісторії. Селдон зайнявся нею тоді, коли вона була не більше, ніж набір розпливчастих аксіом, а залишив її ґрунтовною статистичною наукою.

      Найкращою і найдетальнішою на сьогодні його біографією є праця Ґаала Дорніка, який познайомився з науковцем, ще будучи зовсім молодим, за два роки до смерті великого математика. Історія їхнього знайомства…

      1

      Його звали Ґаал Дорнік і він був сільським хлопцем, який до того ніколи не бачив Трентора. Тобто, не бачив у реальному житті. Він бачив його багато разів на гіпервідео, а іноді й у приголомшливих тривимірних випусках новин, що висвітлювали коронацію Імператора або відкриття засідання Галактичної Ради. І хоча він прожив усе своє життя на планеті Синнакс, яка кружляла навколо однієї з зірок на краю Блакитної Туманності, він, як бачите, не був відрізаний від цивілізації. Як і жодне місце в тогочасній Галактиці.

      На тоді в Галактиці налічувалося 25 мільйонів населених планет, і всі вони зв’язувалися присягою на вірність Імперії, столицею якої і був Трентор. Це якраз ті останні п’ятдесят років, коли про Імперію ще можна було таке сказати.

      Для Ґаала ця поїздка стала справжньою кульмінацією його молодого наукового життя. У космосі він бував і до цього, тож сам політ для нього мало що значив. Якщо чесно, раніше він літав не далі єдиного супутника Синнаксу, де здобував потрібні йому для дисертації дані про механіку руху метеоритів, але ця космічна подорож однаково була на півмільйона миль, або півмільйона світлових років. Він морально готувався лише до стрибка крізь гіперпростір – явища, якого він ще не переживав під час звичайних міжпланетних мандрівок. Стрибок залишався й, імовірно, завжди буде єдиним практичним способом подолати відстань між зірками. Подорож крізь звичайний простір могла тривати зі швидкістю не вищою за швидкість світла (одне з наукових понять, що збереглися ще із забутого світанку людської історії), а це означало б роки мандрів навіть між найближчими населеними системами. А крізь гіперпростір – область, яку важко було собі уявити і яка не була ні простором, ні часом, ні матерією, ні енергією, ні чимось, ні нічим, – можна було пройти вздовж Галактики за інтервал, що дорівнював двом найближчим моментам часу. Ґаал чекав першого з цих стрибків, дещо побоюючись, аж у животі трохи крутило, а завершилося все незначною вібрацією, маленьким внутрішнім поштовхом, який припинився, перш ніж він усвідомив, що щось відчув. От і все.

      Після цього був лише корабель, великий і блискучий; приголомшливий результат дванадцяти тисячоліть імперського прогресу; і він сам, зі своєю нещодавно захищеною докторською дисертацією з математики та запрошенням від великого Гарі Селдона прилетіти на Трентор, щоб узяти участь у його значному та трохи таємничому проекті. Після розчарування від стрибка Ґаал з нетерпінням чекав, коли з’явиться Трентор. Він не виходив з оглядової зали. Щоразу, коли в оголошений час відчинялися сталеві затвори люків, він завжди був поруч, спостерігаючи за суворим блиском зірок, захоплюючись неймовірними хмарами зоряних скупчень, схожих на величезну масу світлячків, немов спійманих у своєму леті й завмерлих назавжди. Якось він побачив холодний синьо-білий дим газової туманності, що пропливала над ілюмінатором за п’ять світлових років від корабля, здалеку нагадуючи молоко. Вона наповнила кімнату крижаними тонами, а потім зникла з поля зору за дві години, після чергового стрибка. Сонце Трентора спершу було важко побачити – біла плямка, що губилася в міріадах таких самих зірок, і тільки позначка в корабельному путівнику вказувала на неї. Тут, біля центру Галактики, густі скупчення зірок. Але з кожним стрибком ця зірочка сяяла все яскравіше, а решта блідли й рідшали на її тлі.

      До зали зайшов офіцер і сказав:

      – Оглядову залу буде зачинено на весь час, що лишився до кінця подорожі. Підготовка до посадки.

      Ґаал пішов слідом за ним, тримаючись за білий рукав із зображенням зорельота й сонця Імперії.

      – Можна мені залишитися? – спитав він. – Я хотів би подивитися на Трентор.

      Офіцер усміхнувся, і Ґаал трохи почервонів. Йому спало на думку, що він говорить із провінційним акцентом.

      Офіцер відповів:

      – До ранку ми вже приземлимося на Трентор.

      – Я мав на увазі, що хочу побачити його з космосу.

      – Вибач, мій хлопчику. Якби це була космічна яхта, то це, може, і вдалося б зробити. Але ми гальмуватимемо, повернувшись до Сонця. Ти ж не хочеш одночасно і осліпнути, і отримати опіки та шрами від радіації?

      Ґаал пішов до виходу. Офіцер гукнув йому вслід:

      – Хлопче, згори Трентор однаково був би для тебе сірою плямою. Чому б тобі не замовити космічний тур, коли ми приземлимося? Вони дешеві.

      Ґаал озирнувся.

      – Дуже вам дякую за пораду.

      Його охопило розчарування, наче маленького хлопчика, така дитяча легковажність природна і для дорослого, і Ґаалові до горла підкотився клубок. Він ніколи не бачив Трентор, неймовірну розпростерту