Гойдалка. Володимир ЄшкілєвЧитать онлайн книгу.

      Зоран з’єднався з Преподобною й виклав їй зміст імператорського наказу. Та деякий час мовчала. Спілкуючись з телепатами, командор звик до подібних «дорадчих пауз» і терпляче чекав на коментарій піфійки.

      – Отже, нашу місію імператор підпорядковує Ґ’ормі, – нарешті відізвалась та. – Будемо ж достойні його високої довіри.

      – Про підпорядкування я здогадався, – буркнув Зоран. – А якщо без пафосу, без «високої довіри», то як? Вам відомо, що там знаходиться, на тій замороженій планеті? Просвітіть мене, Преподобна.

      – Портал.

      – …?

      – Там знаходиться один із вцілілих міжпросторових порталів, створених давніми расами. Його збудували ще в ті часи, коли 18КВ216:2 оберталася навколо материнської зірки. Тоді її ще вкривали океани, вона мала атмосферу. Сотні мільйонів років тому.

      – Ящери збираються активувати портал?

      – Я би так сказала: спробують активувати.

      – І яка ж імовірність успіху?

      – Я не володію достатніми для прогнозу знаннями.

      – Портал вморожено у кригу?

      – Наскільки мені… нам відомо, – виправилась Тарасваті, вкотре підкреслюючи перед командором свою невіддільність від жрецької корпорації Піфії, – невід’ємною частиною порталів були живі істоти, подібні до норн-симбіонтів. Можливо, у крижаній оболонці вони ще зберегли свої властивості. Чи, може, правильніше сказати: здібності.

      – Як не кажи, а суть не міняється… – спиною командора пробігла хвиля ознобу, немов у рубці повіяло холодом з крижаних пустель 18КВ216:2. Він запитав:

      – Про симбіонтів вам ящери повідомили?

      – Ні.

      – Ні?

      – Поки що це лише мої припущення.

      – На Піфії знають координати інших подібних порталів?

      – Деяких, – за тоном, яким вимовила це слово Тарасваті, Зоран зрозумів, що зачепив делікатну тему. Одну із численних заборонених тем священної касти. Проте він вирішив не зважати на заборони та забобони й відновити свій командорський суверенітет.

      «Далі відступати немає куди. Все. Крапка, – сказав собі командор. – Від сьогодні відьми не гратимуть зі мною у хованки!»

      – Чому ж наша раса не спробувала їх активувати? – він зробив наголос на слові «наша». Хоча його мати, клонка тисяча чотириста двадцятої серії, не була б настільки категоричною щодо генетичної приналежності сина.

      – Ми ще не досягли потрібного рівня відповідальності.

      – Невже?

      – Саме так.

      – Це ящери так вважають?

      – Не лише вони.

      – Портали – іграшки лише для дорослих?

      – Ви ж, командоре, все самі розумієте. Ви ж посвячений