Гойдалка. Володимир ЄшкілєвЧитать онлайн книгу.
без панічних фантазій і перебільшень. А саме такої інформації бракувало. Всі спроби отримати свіжі зображення університетських лабораторій і кампусів наштовхувались на фільтри урядової цензури. Влада заблокувала навіть доступ до супутникового моніторингу поверхні планети.
Для заспокоєння він зв’язався з Боною, колишнім університетським ксенобіологом. Колега доживала віку у містечку Аркадіумі, за двісті кілометрів північніше від столиці. Учора Бона показала йому зображення вулиць Аркадіума, отримані з летючої камери-монітора – там панував звичний спокій. Мешканці містечка навіть дітей не забрали з вулиць. «Павуки» вартували на головних перехрестях, роботи діловито будували захисний периметр, але в цілому картина виглядала ідилічною.
Ці мирні картини частково відновили оптимізм астрофізика. Бона підтвердила, що ситуація в Аркадіумі й цього ранку відповідає назві містечка. Гел побажав ксенобіологу й надалі тішитися «аркадійським щастям», роз’єднав зв’язок з нею і залишив оглядову позицію у доброму настрої. Зрештою, пильнувати з вежі не було необхідності. Навколишня астерійська панорама транслювалась на панель його комунікатора.
Вже на сходах Гел відчув незвичну вібрацію захисних екранів. За секунду він отримав повідомлення, що на підземному рівні дому з’явились гості. Автоматика негайно підвищила потенціал захисту.
– Які ще гості? – перепитав астрофізик. Гостей він не чекав. Тим більше з того рівня, де будівля мала вихід до тунельних комунікацій колонії.
– Два дорослі гуманоїди, – відповіла жіночим контральто автоматика дому. – Одного з них ідентифіковно як Самарро Каспета, другий – гадано жіночої статі. Ідентифікація триває.
«Цілком у стилі малюка Сама, – подумав Гел. – Шість років про цього роздовбая не було чути, а саме тепер, посеред кінця світу, він вистрибує з підземної діри та ще й з подружкою».
Старий впіймав себе на думці, що здивувався б менше, якби замість онука і незнайомки з підземелля вилізли ківсяки з адельмами. Гел похитав головою, наче виганяючи з уяви привиди. Він голосом розпорядився приготувати сніданок на трьох й рушив до мембрани, котрою зачинявся похилий коридор, що вів у підземелля.
Мембрана стала прозорою. Гел побачив, що коридором до нього наближається екзотична парочка. У брудному хлопцеві він насилу впізнав Самарро. Дівчина навіть у подертому вологому одязі і з розпатланим волоссям була виклично-звабливою.
«Вона не з Випереджаючих світів», – сказав собі астрофізик. Якби він був молодшим, то висловився б інакше. Адже багато років Гел Каспет провів за межами Золотої Планети і в мандрах Периферією надивився усякого. Спеціалізованих ноланських клонів він також зустрічав. Але бурхливий період життя минув разом із бажанням робити беззастережні висновки. Так, звісно, дівчина, яку привів до дідового дому Самарро, мала вигляд втікачки з ноланського борделю. Проте у теперішні непевні часи, таке могло правити за маскування. Колись Гелові довелось