Дон Жуан. Джордж Гордон БайронЧитать онлайн книгу.

      Тут нагадати змушений я казку

      про Мінотавра…110 Нинішні знавці

      здіймають неймовірну свистопляску,

      з принцеси сміючись, бо на лиці

      коров’ячу вона носила маску.

      Але слабкі були її бійці,

      і Пасіфая втілення корови

      обрала, щоб привчити їх до крові.

      До ростбіфа, як знаєте здавна ви,

      англійці небайдужі. Не кажу

      про пиво, що не тичеться до справи,

      бо повість має теж свою межу.

      Ми любимо війну й військові лави,

      хоч я за ними зовсім не тужу.

      Чи смак до м’яса й воїнські звичаї

      нам прищепив не образ Пасіфаї?

      Та час до діла! Глянувши навколо,

      Жуан уздрів картину чарівну,

      і хоч душа ще тіпалася кволо,

      та голод швидко вивільнив од сну.

      Це почуття всі інші побороло,

      і він на їжу кинувся м’ясну,

      як олдермен, чи піп, чи як акула,

      що запах крові свіжої відчула.

      Гайде, що саме страви подавала,

      щасливо дивувалася без слів,

      як той, кого мерцем вона вважала,

      з невситною пожадливістю їв.

      Та покоївка – старша та бувала —

      боялася, щоб хлопець від харчів

      не луснув, бо голодного потрошки

      годиться підгодовувати – з ложки.

      Вона сказала навіть: «Коли панна

      не хоче, щоб врятований помер,

      то мусить вгомонити Дон Жуана

      й порадити, щоб жадібно не жер.

      Бо не на те ж прокинулася рано,

      щоб хлопця вбити їжею тепер! —

      Вона тарілку вирвала у нього,

      сказавши: – Кінь би луснув од такого!»

      Скінчивши врешті дружні пересвари,

      подерті лахи з хворого зняли —

      вдягнули у турецькі шаровари

      і ноги взули в грецькі постоли.

      Пістолів, що їх мають яничари,

      як і чалми та шаблі, не дали,

      але й без них він турком або греком

      міг легко бути визначений деким.

      Тепер Гайде раптово осміліла —

      дала нарешті волю язику

      і до Жуана так заторохтіла

      на мові, ним не чутій на віку,

      що, мабуть, не могла б ніяка сила

      перепинить словесну ту ріку,

      якби сама не втямила раптово,

      що він не розуміє ані слова.

      Вона про силу усмішки згадала,

      про жести і про спалахи очей,

      і знахідка та виявилась вдала —

      цю мову полюбляв ще Гіменей.

      А відповідь в очах вона читала

      на вияв красномовності оцей,

      і кожен погляд був, неначе слово

      ясне і зрозуміле їм чудово.

      Отак, її повторюючи миги

      та усмішки, і навіть рухи рук,

      Жуан зробив значні, сказати б, здвиги

      у вивченні найкращої з наук.

      І астроном не зазирає в книги,

      неначе нерозважливий малюк,

      а дивиться на небо, щоб зуміти

      обчислити