Історія світу в 10 1/2 розділах. Джулиан БарнсЧитать онлайн книгу.
усіх усюд, певне, тхнули так само жахливо, як і ми, були занадто ніжні для такої справи. Так що коли вже хтось мав чистити стійла – то тільки ми. Кожні кілька місяців підіймали важку ляду задньої палуби і впускали птахів-чистильників. Ну й запах треба було випустити (крутити лебідку охочих ніколи забагато не бувало); потім шість-вісім найменш перебірливих птахів обережно з хвилину кружляли навколо ляди і тільки тоді спускалися в неї. Не пригадаю, як вони звуться – та й нема вже тієї пари, – але ви розумієте, яких я маю на увазі. Ви ж бачили, як гіпопотам лежить із відкритою пащею, а там бігає і колупається пташка – як шалений зубний гігієніст? А тепер уявіть те саме, тільки масштабніше й брудніше. Я б себе бридливим не назвав – але в мене ця сцена в трюмі викликала дрож: серед каналізації стоїть шерег монстрів, які мружаться від світла, – і їм роблять манікюр…
На Ковчезі панувала сувора дисципліна – із цього варто почати. То не було схоже на оцю дитячу версію з мальованого дерева, якою ви, мабуть, гралися в дитинстві: веселі звірята попарно визирають через поруччя з чистих і затишних відсіків. Не уявляйте собі такий середземноморський круїз, де сонно грають у рулетку і приходять вечеряти в парадному вбранні, – на Ковчезі тільки пінгвіни ходили у фраках. Не забувайте: то була небезпечна подорож – навіть при тому, що деякі правила були заздалегідь обумовлені. Не забувайте й що на борту в нас було ціле царство тварин: ви б тримали гепарда на відстані стрибка від антилопи? Неуникним був певний рівень безпеки, тож ми погодилися на подвійні засуви, перевірки в стійлах, комендантську годину вночі. Але, на жаль, були і покарання, і карцер. Хтось нагорі став одержимий збиранням інформації, а деякі з пасажирів погодилися стати донощиками. Мені прикро розповідати вам, що ябедництво інколи було аж надто поширене. Ковчег наш не був заповідником – бувало, що він нагадував скоріше плавучу в’язницю.
Ну, я розумію, що побутують різні версії. У вашого виду є свій міф, багаторазово повторюваний, який і далі заворожує серце кожного скептика; у тварин натомість ходить багато своїх зворушливих міфів. Але ж вони не стануть розгойдувати човна, правильно? Адже тепер їх сприймають як героїв, це честь, тепер кожен їхній нащадок гордо відлічує свій рід просто від Ковчега. Їх було обрано, вони все витримали й вижили: для них нормально трохи прикрасити негарні епізоди, добре дещо забути. Проте я таких моральних обмежень не маю. Мене ніхто не обирав. Власне, як і деякі інші види, нас, скажемо прямо, забракували. Я переховувався на судні; я теж вижив; я не був спійманий (а сісти на Ковчег було не легше, аніж висісти); і я успішно існую донині. Я дещо відокремлений від решти тваринної спільноти, яка й сьогодні інколи влаштовує ностальгійні зустрічі в пам’ять про ті події: навіть існує «Клуб моряків» для видів, які ніколи не потерпали від морської хвороби. Коли я згадую Плавання, то не відчуваю за собою жодного обов’язку; вдячність не замилює мені очей. Моїм словам можете вповні довіряти.
Ви вже, мабуть, здогадалися, що Ковчег – це не одне-єдине судно? Так ми назвали всю флотилію (ну хіба ж можна вмістити все царство тварин у простір завдовжки якихось триста ліктів?). Дощ ішов сорок днів і сорок ночей? Ну звичайно ні – інакше то було б типове англійське літо. Ні, дощі йшли приблизно півтора року, наскільки я пам’ятаю. Вода стояла на землі сто п’ятдесят днів? А чотири роки не хочете? Ну і так далі… У вашого виду завжди були невиліковні проблеми з датами. На мою думку, це все від вашого химерного захоплення числами, кратними семи.
Спочатку Ковчег складався з восьми суден: галеон Ноя, який тягнув за собою судно з припасами, далі чотири менші кораблі, капітанами на яких були сини Ноя, а позаду – на безпечній відстані (адже вся родина мала забобонний страх перед хворобами) – корабель-шпиталь. Восьмий корабель короткий час був загадкою – швидкий невеликий шлюп, з вигадливими оздобами із сандалу на кормі; він запопадливо тримався близько до ковчега Хама. Опинившись із підвітряного боку від нього, можна було почути дивні аромати; іноді вночі, коли буря стихала, звідти долинали весела музика й регіт – нас ці звуки дивували, адже нам видавалося, що дружини всіх Ноєвих синів безпечно сидять у каютах на кораблях при чоловіках. Але це запашне, смішливе судно не було надто міцним: його потопив раптовий шквал, і кілька тижнів по тому Хам ходив понурий.
Наступним пропав корабель із запасами – у тиху ніч, коли на небі не було видно зірок, а сторожа задрімала. Уранці за Ноєвим кораблем уже тягнувся тільки шмат товстого каната, погризений якоюсь істотою з гострими зубами й умінням міцно вчепитися в мокру мотузку. По цій події винних було суворо покарано – ще б пак, то, певне, був перший випадок, коли якийсь вид утік із корабля. Незабаром ми втратили й шпиталь. Подейкували, що ці дві події якось пов’язані, що дружина Хама – особа не надто спокійна – вирішила помститися тваринам. Напевне, весь її запас вишиваних простирадл пішов на дно разом з іншими запасами. Але доведено це не було.
А найгіршою була втрата Вараді. Хама з Симом і третього, на літеру «Я», ви знаєте, а Вараді ж ні, правда? Він був наймолодшим і найсильнішим із Ноєвих синів – звичайно, це не додавало йому загальної любові в сімействі. Мав він і почуття гумору – чи принаймні багато сміявся: у вашого