Шлях королів. Брендон СандерсонЧитать онлайн книгу.
не це обурювало Каладіна. Ґаз відправив його на завдання без сандалій і жилета. Попри накладені пов’язки, на пам’ять про цей день у нього залишаться шрами. До ранку його тіло настільки задерев’яніє та вкриється синцями, що він навряд чи зможе пересуватися.
Вчинок Ґаза характеризував того як нікчемного задираку. Він міг втратити мостовика, ризикував успіхом цілої операції – і все через хапливу образу.
«От бурепокидьок», – подумав Каладін, скеровуючи свою ненависть до Ґаза на те, щоби вона допомогла йому подолати це випробування. Кілька разів після того, як вони штовхали міст уперед на належне місце, Каладін знесилено падав, більше не сподіваючись підвестися. Та коли Ґаз знову наказував уставати, хлопець якимось дивом зводився на ноги. Бо інакше б Ґаз переміг.
Чому їм доводилося проходити крізь усе це пекло? Заради чого? Чому вони стільки бігали? Адже вони повинні захищати свій міст, свій вантаж, свою безцінну ношу. Вони повинні тримати на своїх плечах небо й бігти… Вони повинні…
Його свідомість затьмарювалася. Ноги, що біжать. Раз-два, раз-два, раз-два.
– Стій!
Він зупинився.
– Віра!
Він здійняв руки вгору.
– Майна!
Він відійшов убік, а тоді опустив міст.
– Штовхай!
Він штовхнув.
– Умри!
Останній наказ Каладін щоразу подумки віддавав собі сам. Він горілиць повалився на кам’янисту землю, і скелебрунька, що росла поблизу, спішно втягнула своє гудиння, яке той зачепив. Він заплющив очі, не маючи більше сил думати про судоми, – занурився в транс, у напівсон, що пролетів для нього як одна мить.
– Встати!
Він уставав, нетвердо тримаючись на скривавлених ногах.
– Переходь!
Він переходив, не звертаючи уваги на смертоносну прірву під ногами.
– Тягни!
Він хапався за міст і втягував його за собою на інший бік провалля.
– Помінятися місцями!
Каладін розгублено стояв. Він не зрозумів цієї команди: Ґаз іще ніколи її не віддавав. Військо шикувалося в шеренги, рухаючись із тією сумішшю безтурботної грайливості та позірної розслабленості, яку часто відчувають солдати перед боєм. Зі скелі проклюнулося кілька спренів очікування – схожих на червоні стрічки, що виростали із землі й майоріли на вітрі, – і загойдалися поміж воїнів.
Битва?
Ґаз ухопив Каладіна за плече й штовхнув його в напрямку передньої частини мосту.
– Новачки починають свою кар’єру звідси, ваше благороддя, – сказав сержант, злостиво посміхаючись.
Каладін мовчки підняв міст разом з іншими та звів його над головою. Крім стандартних держаків, спереду був ще й пропил якраз на рівні його обличчя, і крізь нього було видно назовні. Усі мостонавідники помінялися місцями: ті, котрі раніше бігли спереду, опинилися ззаду, а ті, що були ззаду – включно з Каладіном і чоловіком із загрубілим обличчям, – перейшли наперед.
Він не питав, нащо це треба. Йому