Зібрання творів. Василь СтусЧитать онлайн книгу.

      Думи визбираю, мов зерня,

      ніби стернями колоски.

      Колять сльози. Колючі сльози.

      Остюками – в очах.

      Ніч протовпиться, як п'яниця,

      по кімнаті, по стінах шастає.

      І мовчить, і мовчить. Домовий

      так ходив би. Мовчав би.

      За вікном гуркотять літаки,

      ніби відьми – на шабаш.

      Понад дахами,

      понад затихлими,

      понад притахлим Києвом – гуркотять.

      Емігрантом. Їй-богу. Ліжко.

      І на ковдрі – од вікон – грати.

      І подушка моя скуйовджена,

      і скуйовджена голова.

      Що ви ловите, телевізорні

      Збожеволілі антени – погорільці?

      Що ви ловите – запалим ротом —

      комини почорнілі?

      Вам повітря забракло? Диму?

      Розум спертий, як спирт, горить?

      Другу ніч уже, другу – не спиться.

      Жовкнуть у вікні ліхтарі.

      Шишки горять, як кремові цукерки,

      і пересохлий травень залюбки

      тополь патрошить повстяні чемерки,

      одягнені, здавалось, на віки.

      Проміння пахне глицею сосновою

      і нėзабуді світанковий рій

      легенько пінять журкітною мовою

      метелики, комашки, комарі.

      Лопух зморився і розліг з досади,

      згорнувши руки, збувшися бажань,

      крильми лелека ляснув – й навзаводи

      понісся літеплений гомін жаб.

      У лісі мулько, колеться у лісі

      ялицею, і листям, і крилом,

      задуже синім і задуже вирізьбленим,

      ще й ластів'їним зойком вороновим.

      Та ящірки, мов коні, шиї витягли

      із шпар – у простір. З теміні – в весну

      і топчуть непідбитими копитами

      малу і недолугу сарану.

      Великий