Це історія маленької жінки, якій довелося розбиратися з викликами долі по-чоловічому. Її єдиного сина, Омрина, вбили одноплемінники, свої. Поки він тонув, вони забивали його баграми, бо забирати в морських духів їхню здобич – погана прикмета. Але ще гірше – забрати в матері її дитину. Тому слід поквитатися з винними. З тими, хто правив те жорстоке дійство, і з тими, хто мовчки спостерігав. Поквитатися так, як заведено в її народу, коли за певних обставин люди – це неначе ще одна здобич. Свої чи чужі – однаково. Для когось це називатиметься помстою. Для неї – справедливістю.
Обережно! Ненормативна лексика!
