Листи до Феліції (1914–1917). Франц КафкаЧитать онлайн книгу.
мені, будь ласка, одразу про головні болі.
20 квітня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Моя кохана, зараз ввечері я прийшов додому – безглуздо тинявся, на тенісних майданчиках, на вулицях, у конторі (чекав, що там, можливо, буде вістка від Тебе) – і ось знаходжу Твого листа. Я не в змозі щось робити, якщо не маю вістки від Тебе, я був, справді, не в змозі подати невелике оголошення в газету, дарма що це все ж можливо, оскільки я розказав про це начальнику. Але я не зміг, між іншим, цього також не було і в газеті «Berliner Tageblatt».
Я навіть вже не пам’ятаю, чим я останнім часом був так зайнятий, не було нічого дуже важливого. За неважливим минають дні, і сьогодні не виняток. Що за тимчасове життя без Тебе!
Звичайно, я бачуся з Максом, навіть щодня. Тільки ми, якщо придивитися, вже не такі й близькі одне одному, якими були раніше, і то – лише час від часу. (Ніколи ми не були такими близькими одне одному, як у подорожах, почекай, найближчим часом я надішлю Тобі дві літературні дрібнички з наших подорожей, одну стерпну від мене та одну зовсім нестерпну, написану нами обома[15]. Я не обіцяю сім мішків гречаної вовни, як це робиш Ти стосовно листа до моєї матері, про поштово-рекламні марки для начальника, про газету «Berliner Tageblatt» і про розірвання договору з лікаркою для мене. Я теж обіцяю сім мішків гречаної вовни, але моєї вовни зовсім не так багато). Ми (ще раз, задля впевненості: Макс і я) з моєї вини більше не такі близькі, він не відчуває цього у своїй щирості й присвятив мені свій новий роман «Шлях Тихо Браге до Бога»[16], одну зі своїх найособистіших книг, болючу, вистраждану історію.
Але й моя вина не є, власне, виною або є нею лише незначною мірою. Я незрозумілий Максу, і там, де я йому незрозумілий, він помиляється. Останнім часом я попри всю зовнішню балакучість (цю ваду Ти ще не знаєш, і в Тебе самої її немає, і за це я кохаю Тебе теж) стаю все замкнутішим, усе відлюдькуватішим попри внутрішню потребу говорити, і навіть попри бажання спілкування з боку інших; це, власне, не страх перед людьми, а незатишність поблизу них, нездатність налагодити повноцінні безперервні стосунки, я так рідко можу дивитися на інших зі сторони (чи розумієш Ти це?); я наважуся стверджувати, що рідко хто так здатний, як я, мовчки в напівблизькості, не маючи потреби (остання коротка пауза – прийшли два дядьки[17], один з міста Тріш в Моравії, інший – з Праги, дивакуватий, я мушу закінчувати листа і, аби Ти не налякалася через почате речення – непотрібний страх, повір мені, ми ж довіряємо одне одному, хіба ні? – отже, аби Ти не налякалася, я ще завершу речення) розуміти людей так глибоко, що це мене самого лякає. Це я можу, але це вміння, якщо я не пишу, є для мене, справді, майже небезпекою. Тільки не існує для мене жодної небезпеки, оскільки в мене є Ти, і для Тебе, кохана, теж не повинно бути жодної.
Ніяких головних болей, жодних! Відпишися від лікарки! Приїжджай якнайскорше! Збирай речі!
21 квітня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Це безглуздя,
Ідеться про два коротких літературних твори – «Ріхард і Самуель» і «Аероплани в Брешії», написані Францом Кафкою і Максом Бродом разом під час однієї з їхніх подорожей.
«Шлях Тихо Браге до Бога» – роман Макса Брода, який уперше був опублікований у щомісячнику «Die Weißen Blätter» (січень – червень 1915), а 1916 року з’явився друком у видавництві Курта Вольфа. Роман має присвяту: «Моєму другові Францу Кафці».
Два дядьки – Зіґфрід Леві, сільський лікар у Тріші (Тршешті), Моравія. Рудольф Леві – бухгалтер у Празі.