Невеличка драма. Валер’ян ПідмогильнийЧитать онлайн книгу.
б йому ще страшнішими тортурами. «Нічого не вдієш, закінчу ось роботу, то й оженюся», – подумав він, пускаючи дим.
Власне, Юрій Олександрович уже всі питання розв’язав, крім статевого. За юнацьких років, він, як і чимало юнаків, задовольняв свої молоді потреби самостійно, а до жінок почував острах і зневагу. Потім, трохи змужнівши, поборов у собі цю звичку – тільки через шкідливість її – і довгий час жив із своєю робітницею, яка, через невимогливість свою, не ставила йому жодних претензій, абсолютно не зв’язувала його, отже, й не заважала йому в науковій праці, де він хутко поступував. Навпаки, вона навіть посередньо допомагала науці, дбаючи про вигоди молодого вченого. Але непередбачені родинні обставини покликали хатню робітницю назад на село, звідки вона була приїхала, і Юрій Олександрович лишився без жіночої підтримки.
Тоді він вирішив до цього питання вже не вертатись, «Я вже немолодий (йому було тоді двадцять дев’ять років), – подумав він, – життя моє визначене й виповнене, спробую обійтися без цих дурниць». Він запровадив суворий режим, фізкультуру, обливання, і отак протримався цілий рік – досі найблискучіший рік своєї наукової кар’єри. Але бажання від такого режиму не тільки не вщухли, а, навпаки, потай зміцніли, й раптом об’явились у загрозливій формі. Юрій Олександрович підпав душевному томленню, загальна невдоволеність почала його мучити, і сон його зробився неспокійний. З’явились навіть легенькі кошмари. «Що за чорт, – подумав він, – такий дріб’язок заважає мені спокійно працювати!» І в нападі легковажності він, сам для себе несподівано, вчинив за традицією замах на свою нову покоївку, що приходила вранці прибирати йому помешкання, гріти чай та виконувати різні доручення. Але дістав серйозного одкоша.
Геть спантеличений, він вирішив порадитись із своєю старенькою матір’ю, що самотньо жила на Подолі, і якій він щомісяця акуратно висилав гроші поштою, а сам не з’являвся по півроку і її до себе допускав неохоче. Старенька мати страшенно зраділа передусім з його візити, а крім того, з довіри до себе від сина, якого вона звикла незаперечно божествити. Цілковита його одвертість у такій інтимній справі дуже потішила її.
– Розумію, розумію, Юрочко, – сказала вона. – Оженитися тобі треба, от що.
– Я сам гадаю, що це буде найраціональніша рада, – відповів син, походжаючи по хаті. – Але з ким?
– Ох, не знаю я жінок твого кола…
– Я сам їх не знаю! Але я міркував собі, може, краще одружитись з якоюсь куховаркою, тобто простою жінкою, без ніяких претензій, яка б не дуже заважала мені. Тут, на Подолі, певно знайшлася б така… Як ти думаєш, мамо?
– Та воно з простою, звісно, менше мороки, тільки ж там діти підуть, і люди у вас буватимуть..
– Ну, з дітьми ми ще «будем подивитись», як кажуть, а от із знайомими вийде справді незручно… Скільки ще забобонів, мамо! Ну, гаразд, сам пошукаю.
Він довго розважав і не добрав нічого кращого, як одвідувати концерти та вечірки в Домі вчених, де пристойно було з’являтись і де, крім самих учених,