І земля, і зело, і пісня. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
хреста на Щекавицькій горі посеред требища, обступленого камінними постатями Мокоші-годувальниці, Перуна, Велеса і Даждьбога?.. Навіщо було Володимирові валити й у Дніпрі топити старих богів, які століттями підтримували життя на цій землі?»
«Їхнє місце в преісподній серед бісів! – згас спокій у мові місіонера. – А хрест дав руському люду храми, божественний спів і книги».
Задумався князь й не слухав, що далі мовить Леонтій.
«Ти правду мовиш, ієромонаше, чи, може, і єпископе, – думав сам про себе Святослав. – Величні золотобанні церкви виростуть по всіх городах і весях, і залунає повсюдно божественний спів во славу Творця. Але ж Творець світу для всіх єдиний, і Божа сила не лише з візантійських чи римських храмів проникає у світ, щоб людство оберігати й до пуття приводити, – інші релігії таку саму силу ховають у требищах, мечетях, синагогах, тільки Творця різними йменнями називають… Й не Господня сила маліє від вашого нерозуму, коли ви зневажаєте й руйнуєте чужі храми, а ваша власна. Як незмірно збагатилась би новітня релігія, якби до неї долучилося й інше пізнання Бога!.. А наскільки міцнішою стала б християнська віра, якби ієрархи не обмежували себе читанням заповітів Єгови і Христа, а й намагалися відчитати хоча б тайнопис наших вишиванок – то не хрестики, не гладь чи низинка, а найдревніші письмена, в яких таїться досвід предків. А що глаголе вишита на рукавах жіноча постать з підведеними до неба руками? А що записано в різьбах на хатніх сволоках, про що щебечуть птахи на стінах, перед чим застерігає вуж-домовик у вигляді безконечника на ґзимсах? А що означають громові знаки й кружала сонця на бойових келепах, підкови біля дверей, оленяча голова на пряжці в гірського збойника – перед яким лихом вирізьблені ті обереги? Чи, може, ви маєте інші тотеми, що ці руйнуєте?..»
«Й скажи мені, ієромонаше, чи думав ти коли-небудь над тим, чому переносять вогонь із старого дому в новий?»
Ці слова князь вимовив уголос, Леонтій їх почув, проте мовчки дивився на ватру, що спалахнула високим стовпом на Крушельницькій полонині, й слухав русальні пісні, які спливали з гір у Тухольську долину.
Ще нуртувало в душі Леонтія відлуння суперечки між ним і князем, та стихло воно від феєричного дива: із Крушельниці покотилося вниз вогненне колесо, полум’я перемінювалося в іскри, які розсипалися довкруж і гасли в темряві, мов світлячки, а коли зашипіла вода в заплаві ріки, спалахнув спів, як щойно вогненний стовп над ватрою, і ліщинові кущі, що оповили Крушельницю, і смерекові бори довкола Тухольської долини потонули в піснях про Ладу і Леля – і все довкола стало піснею.
Леонтій слухав, і здалось йому, що нічого кращого в житті не чув. Спів був живий, як довколишні гори, покриті кожухом смерекового бору, мелодія спадала на них тремткою пеленою, зливаючись із відгомоном, що злітав увись з найглибших ізворів.
Вчувався у тому співі щебет птахів: чорні дрозди виточували з горл найвитворнішу фіоритуру, клекотіли орли й гуділи готури; у глибині гір басував ведмежий рев й трубіли олені, скликаючи олениць