Злодії та Апостоли. Роман ІваничукЧитать онлайн книгу.
Івана Купала завітав до Лук’яна Васильовича давній львівський приятель Іван Іванович Шварна, працівник історичного архіву. Їхнє знайомство розпочалося, коли ще були молодими – в понурому склепі, просяклому запахом паперового тліну і мишей: учитель з Білої Річки, замовивши справи з фонду Дідушицьких, дошукувався слідів опришківських походів в ареалі між Чорним і Білим Черемошами, де, за леґендами, в печерах Тарницьких кряжів мали леґіні свої осідки з коморами, повними награбованого у панів золота.
Лук’ян Васильович, чесно відповідальний за свою учительську місію, намагався не тільки навчати дітей грамоти, а й прищеплювати їм цікавість до своєї мікроісторії, бо велике складається з малого, і ще ніхто не пізнав минулого свого народу, не дослідивши життєпису рідного міста, села й окремої людини.
Цікавість до історії зародилася в нього ще в дитинстві, коли славетний львівський археолог Маркіян Смішко розкопував скіфські кургани біля Гриняви. Тих найнятих сільських копачів зранку до вечора обступали пастухи й очей від ям не відводили, бо пішла фама по горах, що вчені шукають у Гриняві Довбушевих скарбів. Та коли виявилося, що копачі виймають із могил лише черепки, то й інтерес у пастухів підупав – таких цікавських, як Лук’ян, залишилося зовсім мало, а згодом тільки він один, і доктор Смішко розповідав хлопчині про скіфів-орачів, про трипільські часи кількатисячолітньої давності, й перед Лук’яном відкривався безкінечний простір, що вгризався в глибину проминулих віків, й хлопець почав усвідомлювати, що це його простір, що життя в нього розпочалося не кілька, а тисячі років тому, й що йому належить ця земля, бо передана вона йому в спадок.
Ті горшки й амфори, розбиті й уцілілі, що їх копачі виймали із землі – то ж побутова власність далекого, проте прямого Лук’янового предка, який виготовляв посуд для зберігання вина й харчів, а щойно знайдені кам’яні сокирки – для того, щоб вирубувати в пущах місцину, якою потім володітиме він, Лук’ян…
І не може такого бути, навчав хлопця доктор Смішко, щоб твої прародичі розмовляли іншою, ніж ти, мовою, бо звідки взялися ті вічні назви – Город, Могилка, Замчище, а річка, в якій ти купаєшся, називається Пробоїще, а ліс у Березові – Княжий, потік у Дорі – Боярський, а от назва цієї гори, яку називають Дзембронею, походить від слова «зембр – зубр»; ти чуєш, синку, що ці тисячолітні топоніми звучать твоєю рідною мовою, – то можеш собі уявити, як далеко сягає твій рід…
Іван Іванович теж охоче допомагав молодому вчителеві дошукуватися в архівних справах слідів далеких і близьких предків, а той, вернувшись додому, писав для себе, проте леліяв у душі думку, що його праця знадобиться нащадкам, – історію Білої Річки.
Шварна приїхав до Лук’яна в гостину на цілий тиждень. Петрового дня він хоче потрапити до Красноїлля на храмовий празник, куди в цей день стікаються гуцульські родини з Устєрік, Яблуниці, Криворівні, Ясенова, – щоб попросити в красноїльського