Людвисар. Ігри вельмож. Богдан КоломійчукЧитать онлайн книгу.
ви, куме, кажете, вас у Білоскорського блуд узяв? То все, куме, недарма, бо Кальварія там недалечко.
Від того нагадування пан Бень скривився, наче з'їв кислицю.
– От хрест мене побий, – розпалився Омелько, – думаєте, брешу? Та вже всі півні переспівали, що туди опівночі відьми злітаються. Лишень ви дивитесь на мене, як на вар'ята… – Тут писар вловив той самий загадковий погляд з кутка. Невже якась нечисть бере його на кпини?
Та ні, кому-кому, а тим виряченим банькам достеменно відомо, що Омелько не бреше! Вже підбадьорений, а не переляканий, він продовжив:
– Скрізь нечисть, куме, скрізь… От хоча б узяти П'явчиху, – тут Омелько облизався, – з виду – файна молодиця, а коли придивитися, то очі в неї відьомські: нині чорні, а завтра будуть болотяними…
Пан Бень скинув око на кругленьку і вправну шинкарку. З-під очіпка вибивалось чорне, ще без сивини волосся. Очі, про які говорив Омелько, під рівненькими бровами, жадібно блищали, відчуваючи добрий зиск, а ще й те, що більше за пиво та шинку пан писар хочуть її саму. Під свіжими, зібраними усмішкою в тугенькі пампушки щоками, цвіли соковиті вуста, білі, мов перлини, рівненькі зуби і широке м'яке підборіддя. Ні, обличчя геть не відьомське.
– А я ж її бачив, кляту, – випалив Омелько, помітивши, що сказане зовсім не справило потрібного враження.
– От там її бачив, – писар тицьнув пальцем угору, – на мітлі…
– Свят, свят, свят, – відсахнувся пан Бень, – таке скажете…
– От провалитися мені на цьому місці! Хіба самі не помічали, що, як тільки за північ, то ця краля десь пропадає?
– Та Господь із вами, куме, пийте ліпше…
Омелькові здалося, що баньки з кутка знову з нього глузують… Тьху, нечисть! Нема на вас хреста святого!
Тим часом хтось голосно почав вимагати гальбу пива. Всі звернули увагу на багато вбраного молодика, до якого щодуху поспішала П'явчиха з пивом у руках. Тицьнувши їй гроші, він несподівано голосно свиснув. Омелько помітив, що очі в темряві заметушилися, а над паном Бенем виросла чиясь постать. Чоловік із жахливо роздертим обличчям, на якому було, до того ж, тільки одне око, а рана нічим не прикрита, пройшов повз них і попрямував до панича.
– Увага, панове, – як штукар на площі, загукав молодик, – стежте за моїм слугою, він покаже вам, як на тамтім світі п'ють пиво грішники.
Нещасний, побачивши повну до краю гальбу, потягнувся до неї обома руками і з жалібним скавулінням миттю випив усе, що в ній було.
Одразу щось заклекотіло в його утробі, а з черева, крізь численні дірки на сорочці, наче з Мелюзіни, полилося щойно випите пиво. З виряченого ока слідом за пивом полилися розпачливі сльози. Панич схопився з лави і весело зареготав. Сприйнявши це за веселу витівку пана і його слуги, увесь шинок до нього приєднався. Регіт стояв такий, що музики здивовано затихли.
– Агов, мої панове! – вигукнув молодик і з капелюхом у руці почав граційно походжати поміж гуляк, – давайте гроші за цю комедію!
Розкішне