Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Особа недоторканна. Владимир ВойновичЧитать онлайн книгу.
обставині були раді і Чонкін, і Ярцев.
Відв’язуючи коня, Чонкін лаяв себе, що чорт його смикнув за язика, можливо, вперше за всю службу задав запитання, і на тобі – така неприємність. І він твердо вирішив, що тепер ніколи в житті не задаватиме ніяких запитань, а то ще влипнеш у таку історію, що й не виплутаєшся.
5
Старшина Пєсков сидів у себе в каптьорці й суворою ниткою різав мило, готуючись до дня, коли його рота мала йти в лазню. У цей час його покликали до телефону, і комбат Пахомов наказав негайно розшукати Чонкіна, видати йому зброю, продпайок на тиждень і приготувати до тривалого несення караульної служби.
Якої саме служби і чому тривалої, старшина не зрозумів, але сказав «слухаюсь!», адже звик виконувати накази беззаперечно, згідно зі статутом. Каптенармуса Трохимовича, який допомагав йому різати мило, він послав на продсклад, а днювального Алімова послав розшукати Чонкіна. Відтак нарізав решту мила, витер рушником руки і сів писати листа своїй нареченій, яка жила в місті Котлас.
Після строкової служби старшина прослужив ще два роки, тепер хотів знову продовжити строк, але наречена цього не хотіла, не схвалювала. Вона вважала, що одруженому чоловікові краще працювати десь на заводі, ніж служити в армії. Старшина Пєсков з цим був не згоден, він писав:
«А ще, Любо, ви пишете, що цивільне життя краще за військове, ви, Любо, маєте про це помилкове уявлення, бо для кожного воїна Червоної Армії головне – долати всі труднощі й поневіряння військової служби. А також виховання підлеглих. Ви знаєте, що наша країна з усіх чотирьох боків знаходиться в капіталістичному оточенні і вороги тільки й мають на меті задушити Радянську країну, а наших дружин і дітей погнати в рабство. Тому в Червону Армію щорічно призиваються на військову службу молоді воїни, діти робітників і трудового селянства. І ми, загартовані воїни, повинні передати їм свій бойовий досвід і військову майстерність у справі виховання молодого покоління. Але питання це дуже серйозне, до людей треба виявляти щоденну суворість, бо ти з ними будеш по-доброму, а вони до тебе по-свинськи. Ото, наприклад, узяти звичайну сім’ю. Коли не будеш виховувати дитину суворо, з ремінцем, то вона виросте злодюжкою чи хуліганом, а діти, Любо, мета нашого життя. А коли не мати мети, то можна повіситися чи застрелитися (ось вам приклад: Маяковський, Єсенін)».
Старшина поставив крапку, вмочив перо в чорнило і став обдумувати наступну фразу. Він хотів якось зв’язати докупи питання сім’ї і шлюбу та обороноздатності держави, але, як саме зробити це, ще не знав, і тут його збили з пантелику – хтось постукав у двері.
– Увійдіть, – дозволив старшина.
Увійшов Чонкін. Він був такий засмучений своєю необачністю на політзаняттях, аж забув, що треба про своє прибуття доповісти за статутом, і запитав просто:
– Кликали, товаришу старшина?
– Не кликав, а наказав з’явитися, – поправив старшина. – Увійдіть і доповідайте, як годиться.
Чонкін повернувся до дверей.
– Відставити! – сказав старшина. –