Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. АнтологияЧитать онлайн книгу.
сам до мене – ви можете жити легко тепер на переднівок і ще гроші будете мати.
– Е, – каже тая Іваниха, – ну, а хто ж мені гроші дасть? Біди мені більше дасть, ніж грошей.
– Чому? Я вам сам дам, але аби-сьте нікому не споминали ніц, я маю таку вудку на довгій тичці, а їднаково Гриць стоїть коло ставу по цілих днях, а якби він такий добрий був, щоби прийшов до мене, то я б йому дав тую вудку, і він би кидав на воду, і мав би сам що їсти і мені б якуюсь дав рибку. І з того би прийшло, що він би мав чим живитися, і я б йому ще заплатив.
І дав Іванисі ту вудку і тичку:
– Занеси Грицеві до ставу.
І показав йому, що має чіпляти на той гачок, щоб на рибу кидати, і дав Грицеві ще горілки і хліба, щоби Гриць мав охоту рибу лапати. Іваниха занесла Грицеві ту вудку, горілку і хліб, а він злякався і каже:
– Мене пан заб'є.
Але як він горілку випив і хліб з'їв, то подумав собі: «Та вже мені однаково: буде бити, чи ні, альбо вже заб'є, їднаково я бідний». І дивиться Гриць, що підходить жид очеретом, і дуже злякався.
– Грицю, не лякайся, – каже жид, – я тільки прийшов показати тобі, як ти маєш рибу лапати.
І показав, і навчив Гриця.
І так їден день, другий день лапає Гриць рибу на ту вудку, в очерет складає, приходить мати до него, якби приносить їсти, і забирає рибу, і несе жидові до коршми.
Коли жид каже:
– Я маю, Іванихо, такий волочок, що стілько ся не буде мучити, а кине раз, то вже буде з него.
І занесла Іваниха, і дала Грицеві той сак на рибу. І як Гриць закинув його в ставок, то витягнути не може, таке щось тяжке там є. І дуже злякався, і став плакати, що у воді той сак, бо як прийде економ, то побачить і вже його заб'є. Приходить мати.
– Чого ти плачеш?
– Ви мені такої біди принесли, що ми пропадем обоє: щось там тяжкого є, що його не можна рушити, так, як камінь у тім саку.
– Стій-но ти, Грицю, не лякайся. Я тобі поможу витягнути. Мня Отця і Сина і Святого Духа, амінь. Господи, допомагай!
І зачала мати тягнути – витягає…А в тім саку є дівка, але ще й панна до того. Але стара ще не чула, щоби коли у воді дівка з рибою плавала. Гриць зачав втікати, а та дівка – за ним. І вчіпилася його за шию і каже до него:
– Ти від мене вже тепер нігде не втічеш, бо я на тебе двадцять і чотири роки у воді чекала. Тепер ти будеш мій чоловік, а я твоя жінка, коли ти витягнув мене на світ і сонце із води.
Той плаче і дереться від неї, тікає, як дурний Гриць, а вона каже до него:
– Ти, Грицю, тепер йди додому. А я піду за тобою.
Гриць дурний мліє зі страху, звичайно, що він дурний розум має, і каже:
– Мене пан заб'є! А вона до нього:
– Ти теперка будеш паном, а той пан то не буде навіть варт у тебе за економа бути.
Прийшов же Гриць додому і зі страху і того клопоту заснув собі. Встає рано: він такий убраний, і льокай коло него є, який його опуцовує, чоботи і одежу його. А та хата, що була хатина старенька, стала хата мурована. Він дуже злякався від того і питається матері:
– Де є мій латун?
А мати каже:
– Ти дивися, які я сукні маю! Або ж я маю тії лахи? Чи я знаю, де вони ся діли?
А