Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія ГорбуноваЧитать онлайн книгу.

      Підлітки почуватимуться безпечно, якщо ми, дорослі, допоможемо їм у цьому, визнаємо і поважатимемо їхню дорослість. Потреби в емоційній близькості, спілкуванні, схваленні, повазі найгостріші саме в підлітковому віці. Адже підлітки, ніби в невагомості, літають між дорослістю і дитинством. Тяжіння назад неможливе, а підтягнути вперед, до себе, можуть лише дорослі. Підліток потребує підтвердження свого дорослого статусу від тих, хто його вже давно має. І підвищена вимогливість, критичність, усілякі заборони та постійні натяки на те, що «в тебе ще вуса не виросли», ніяк не сприяють силі тяжіння. Варто розуміти, що, не знайшовши підтримки у батьків, доросла дитина почне шукати її деінде, здебільшого у таких самих ніким не підтриманих, а отже злих та бунтівних братів і сестер по кризі.

      Перше, що маємо зробити, – прийняти дорослість. Звести до мінімуму усі прямі вислови та натяки на недорослість, неспроможність, неготовність. Залучити до дорослого життя, розподілення бюджету, планування відпочинку та праці, обговорення справ на роботі; не приховувати ні радостей, ні горя, яке є в родині. Підтримувати усі спроби самоствердження, але й відверто говорити про можливі труднощі, про те, чому зараз те чи інше ще не можна і чого варто навчитися, щоб бажання стало реальним. Важливе і ставлення до помилок, критика того, що робить підліток, а не його самого, підтримка у складних ситуаціях, запевнення у тому, що помилки – це теж досвід і що їх можна і потрібно виправляти.

      Найголовніше – створення довірчої атмосфери, за якої існують обґрунтовані обмеження (наприклад, не затримуватись пізніше одинадцятої, бо «ми хвилюємося», стає менше часу на відпочинок, важко прокидатись та вставати у школу), але порушення цих правил можливі, вони розглядаються, обговорюються і приймаються. Така атмосфера не можлива і без права на автономію, права на власні межі, непорушні навіть для батьків, право на секрети і їх безкарне відкриття. Ще – гумор, готовність жартувати, висміювати та бути висміяним. А ще – увага до дрібничок, що роблять дім затишним, таким, в який хочеться повертатись і бути. Наприклад, спільний, навіть дуже ранній ранок із дбати бутербродом та цілунком і побажанням «Гарного дня у школі!» замість «Ти вже дорослий і можеш подбати про себе сам!».

      Причини дитячого негативізму в кожному віці особливі, тож я не можу дати ніяких загальних порад, окрім таких:

      – будьте чутливими додитячих потреб;

      – що б не сталося, показуйте свою любов, говоріть про неї;

      – пояснюйте свої рішеннята вчинки;

      – запасіться терпінням і пам’ятайте про турботупро себе.

      Нічого не розповідає про свої справи, або Як бути у курсі життя дитини та не порушити її право на особисте