Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія ГорбуноваЧитать онлайн книгу.

      Тож перше, про що міркуймо, – скільки мішків до снаги розібрати вашій дитині. Адже саморегуляція можлива лише за зваженого та індивідуально розрахованого навантаження. Одній дитині заввиграшки і до школи самій зібратися, і уроки зробити, і в кімнаті прибрати, і посуд за усіма перемити; іншій важко без батьківського супроводу навіть до школи дійти вчасно – або ґав ловитиме, або на манівці зіб’ється. Скажете, справа виховання. Так, але не лише. Усі діти особливі, як і унікальна специфіка їхнього зростання.

      Якщо міркувати про традиції виховання, то в одних родинах пріоритетом є культурний, інтелектуальний розвиток, і вже дво-, трирічних малюків віддають до шкіл іноземних мов, ізостудій, вчать грі на клавішних чи струнних: у таких родинах може не бути акценту на хатніх справах. «Виросте – напрацюється», – міркують батьки і не навантажують дітей побутовими клопотами, аби вони мали змогу концентруватися на найважливішому. В інших – навпаки, головним є розвиток соціальний, вміння спілкуватися, поводитись у товаристві, бути частиною спільноти; малюки залучаються до усіх родинних справ – від ліплення вареників до походів за грибами. Спорт, навчання, здоров’я, догляд за молодшими та інше – усе це пріоритети, дотримання яких створює індивідуальний стиль та підхід, і зрозуміло, що й вимоги до кількості та якості дитячих справ будуть різними.

      Індивідуальні особливості нервової системи також істотно впливають на здатність дитини давати собі раду з тією або іншою кількістю справ. Гіперактивні діти, а також ті, що мають складнощі в зосередженні уваги та демонструють імпульсивні реакції, потребують більшого контролю, спокійного та виваженого наставляння, участі дорослих у плануванні дня та допомоги у дотриманні режиму, для них важливі не лише кількість справ, а й їх чергування, зміна активних і спокійних видів діяльності, а ще прийняття, відсутність дратівливості з боку дорослих. Діти з чутливою нервовою системою, ті, кого називають меланхоліками, швидко втомлюються, а отже потребують більших перерв на відпочинок; збудливі холерики краще почуватимуться за сталого режиму, чітких вимог та відсутності різких санкцій; ті, чиїм нервовим процесам притаманна інертність, – флегматики – потребують часу на підготовку, обдумування кожної справи, воліють усе робити виважено та без зайвого поспіху.