Виховання без нервування, або Як упоратися з розбишаками, упертюхами, ледарями, плаксіями, крикунами та хитрунами. Вікторія ГорбуноваЧитать онлайн книгу.
ти ще хочеш від мене?» І він просто й нелукаво відповів: «Говорити». З того часу ми стали пригадувати і проговорювати події минулого дня, ділитися враженнями: що трапилося, що він робив, із ким бачився… Богдасик готував мені місце, щоб я могла лягти біля нього, і розповідав про свій день. Після таких розмов він засинав відразу, так, ніби хтось натискав на вимикач. Механізм дуже простий: враження не давали йому заснути, і, проговоривши їх, поділившись, відреагувавши, він знімав напругу і відключався.
Інша цікава історія – це традиції вкладання моєї подруги та її десятирічної доньки. Настя кожного вечора ділиться з мамою секретами, розповідає їй все-все-все, а також і про не дуже добрі вчинки. У них є домовленість: увечері мама не сварить доньку, що б вона не розказала. Така своєрідна сповідь очищує дитяче сумління, допомагає розв’язати внутрішні суперечки, заспокоює і дозволяє спокійно заснути.
Колискова, казка, секретні розмови, цілунки, спокій та ніжність, швидкі реакції на кликання, особливо за перших спроб самостійно заснути, – це обов’язково. Атмосфера передсну має бути особливою й чеканою.
– А як у перший клас пішла, то вже сама спати вирішила? – звертаюсь я до Марини.
– Яке там вирішила… – замість доньки відповідає Римма і зітхає, ледь не схлипуючи. – Висварив її Толік якраз перед Першим вересня, сказав, що, якщо до своєї кімнати не піде, він її в дитбудинок відвезе, мовляв, там усі разом сплять, так, як вона любить. Маринка перелякалася, півночі у своїй кімнаті ридма ридала, а коли заснула, схлипувала просто уві сні. У мене серце на шматки рвалося, та що було робити, нічого більше не допомагало.
Дівчинка підібгала ноги, з її обличчя зник будь-який вираз – сидить як статуя, наче не з нами, в підлогу дивиться.
– Марино, ти це пам’ятаєш? – звертаюсь до неї.
Киває.
– Риммо, а коли, власне, почались проблеми із засинанням?
– Напевно, відтоді й почались… Розумієте, я жаліла Маринку, дозволяла з нами довше посидіти. А вона кожного вечора просилася, казала, спати ще не хоче, а потім засинала між нами і вже Толік її в ліжечко переносив. А коли він у відрядженнях був, то я взагалі до себе в ліжко її забирала. Не могла чути, як вона там у своїй кімнаті крутиться, товчеться, схлипує. Вона відтоді частенько уві сні щось таке робила, скавучала, чи що.
Римма підсовується до доньки і пробує чи то торкнутись, чи то обійняти її. Бачу, як побоюється наразитись на нову грубість. Та Марина відгукується, розклякає і ховається в мами на грудях. Сидять. Маминими щоками повзуть сльози.
Відмова спокійно вкладатись у ліжко в багатьох випадках не просте вередульство, це такий собі сигнал про те, що дитині чогось не вистачає у взаєминах із дорослими. Малюки плачуть, доросліші діти вимагають почитати, підлітки грюкають дверима і найчастіше за всім цим стоїть одне єдине невиказане прохання: «Побудьте зі мною, дайте відчути, що я потрібний та люблений».
Якщо день склався