Розколоте небо. Светлана ТаланЧитать онлайн книгу.
– й слава Богу. Роботи повно, а я боки відлежуватиму? Ні, такого не буде». Батько йшов на збори, тож мати поривалася теж піти, насилу вдалося вмовити її полежати вдома та відпочити.
Варя швиденько позачиняла хліви, нагодувала Тумана, перевірила, чи спить бабуся, потім мерщій накинула кожушок, схопила хустку й вислизнула надвір. А там сіро, непривітно, сіється дрібна мжичка, небо у полоні важких хмар. Село сумовито принишкло. Мліючи серцем, Варя вдивлялася у темряву, боялася зустріти когось із людей. Ніде нікого. Дівчина закуталася в хустку й швидко пішла вулицею. Під ногами чавкала багнюка, тому здавалося, що за нею хтось іде назирці. Варя зупинилася, віддихалася, огледілася: здається, нікого. Чи прийде на побачення Андрій, чи пішов, як усі, на ті збори? Різні думки вирували в ній, але почуття було одне: Варя хотіла бачити Андрія зараз, сьогодні, а не колись. Вони не зустрічалися лише три дні, а здавалося – вічність. Яке це щастя – чути його голос, торкатися щоки, пити цілющі поцілунки! Хотілося знову відчути тепло його тіла, пригорнутися, сховатися в обіймах від усіх негараздів і забути про все на світі! Тільки б бути разом! Насолоджуватися кожною миттю, запам’ятати кожне слово, щоб потім ночами жити тими словами, смакувати ними, як стиглою ягодою, й засинати щасливою. Чи кожному випадає таке щастя? Нехай і таємне, нічне, скритне, але від того воно не стає меншим, навпаки, в їхніх таємничих побаченнях був присмак меду: коли з’їси, то ще довго все здається солодким-пресолодким, смачним-пресмачним.
Село наче вимерло. Лише де-не-де мерехтіли тьмяним світлом вікна та сірий дим із димарів зливався з непривітною мрякою. Ще кілька хат – і Варя за селом. Із настанням холодів закохані вже не зустрічалися в березовому гаю. Місцем їхніх побачень стала велика старезна верба, що одиноко примостилася в кінці вузької вулички за останньою хатою. Під її гілками вони ховалися від негоди, а за товстенним, у кілька обхватів, стовбуром можна було укритися від сторонніх очей.
Варю охопило радісне хвилювання, коли вона побачила темну постать біля верби. Прийшов-таки! Дівчина побігла, не стримавши бажання швидше опинитися в обіймах коханого. Андрій радісно й зворушено усміхнувся, міцно притис Варю до себе. Всі слова, які вона припасла на цю зустріч, одразу кудись зникли, розтанули в його усмішці, залишивши тільки почуття неймовірної ніжності.
– Любий, мій коханий, – промовила вона й похитнулася – підігнулися коліна, а тілом побігла тепла хвиля.
Здавалося, час зупинився, даючи закоханим насолодитися один одним. Андрій розстібнув кожуха, притис дівчину до розпашілого тіла, ховаючи її від холоду й усього світу.
– Моя мила, моя Варенька, кохана, єдина, найкраща в усьому світі, – шепотів він, покриваючи поцілунками розчервонілі щоки, ніс, губи, очі дівчини. Її непідробна краса та щирість зводили юнака з розуму. Коси дівчини пахли ромашкою й ще чимось таким ніжним, дівочим, від чого в голові паморочилося та шуміло.
– Любий, мій любий…
Варі хотілося розчинитися в його голосі, у гарячому від пристрасті подиху й зникнути