Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
і майже стерильним, воно не відволікало якимись особливими відтінками чи нагадуваннями. Лише іноді ставало солодким, коли на столі з’являлися квіти – частіше зрізані на дворі під будинком самої Ренати, ніж подаровані гостями.
Дід поставив у центрі круглого столика стару дерев’яну фігурку Рупінтоєліса.[11] Трохи поправив її, щоб обличчям Рупінтоєліс був обернений до дверей у коридор, назустріч тим, хто міг би прийти, але не прийде. Зітхнув важко старий Йонас, відірвав погляд від прочинених дверей у коридор, подивився на внучку.
– Ну що, накривай уже тут, а я на твій стіл піду його поставлю!
Рената побачила в його руці ще одну дерев’яну фігурку Ісуса, котрий сумно сидить.
– Діду, а чому у нас Ісуса називають Рупінтоєлісом? – спитала вона.
Йонас підняв фігурку на долоні до обличчя, глянув на неї задумливо. Стенув плечима.
– Ісус – він завжди на хресті розп’ятий, а Рупінтоєліс завжди сидить, підперши голову рукою. Сидить і про нас думає, переживає.
– Про нас – про литовців чи про всіх людей?
– Ім’я ж литовське – Рупінтоєліс, інші народи його так не називають. Отже, про литовців, бідолашний, весь час думає!
Рената стримувала посмішку, поки дід не вийшов із кімнати. Та й потім, спочатку до вікна і столу обернулася, а потім уже розсміялася беззвучно. Настрій став світлим і теплим, ніби рання весна настала. Стала носити дівчина з кухоньки діда приготовані вже страви на стіл: облатки, привезені з костелу, квашену капусту з кмином, журавлиний кисіль, огірки та гриби солоні, салати з буряка і з морквини з часником, шлижикай,[12] а до нього макове молочко, картоплю варену зі сушеним кропом, щедро политу соняшниковою олією, коропа, тушкованого зі селерою, і запеченого лосося. Потім уже додала на стіл кілька яблук зі старої яблуні, які в льосі до весни завжди зберігаються, і квадрат чорного ароматного литовського хліба. Поправила страви так, аби м’яко їм і рівно на столі стоялося і щоб виглядали вони гарно, як годиться в такий день. Поки стіл накривала – забулася і про діда забула. А як важкий квадрат литовського хліба на дошці на скатертину поклала, так і згадала про нього, про те, що вже хвилин зо п’ять, як він на її половину пішов Рупінтоєліса ставити, пішов і не повернувся.
Миттєвим дитячим спогадом промайнула картинка, як вона його в льосі на кріслі знайшла, того дня, коли допив він останню скляночку наливки, зробленої покійною дружиною. Але тоді Рената перелякана була і боялася, що дід помер. А тепер він був поруч. Міг просто сісти і забутися, як вона тільки-но забулася!
Зайшовши до своєї кімнати, Рената відразу побачила діда – той сидів у на стільці, відсунутому від столу на добрі два метри. Сидів і дивився на Рупінтоєліса.
Вона підійшла і застигла, також звернула свій погляд на дерев’яну фігурку замисленого Ісуса. Сидячи на пеньку чи камені, підставивши під щоку напіврозкриту долоню, Рупінтоєліс дивився на дві знімки в рамочках, поставлені перед ним, – фотографії її батька
Ісус заклопотаний