Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
Кукутіс Аґнешку, закінчивши трапезу, розділену з малюком, ім’я якого він і досі не знав.
– Гадаю, що Марек із Ядвігою, – вона кивнула на власника генделика, – вас поселять на ніч. А якщо бажаєте, можете у нас переночувати. У нас просторіше. А вони з двома дітьми живуть. До того ж у дальньому під’їзді.
– Тоді я краще у вас, – кивнув вдячно Кукутіс.
Уранці, коли Кукутіс прокинувся на вузькій канапі в досить просторій кухні, за вікном ще панувала темрява. У квартирі було тихо, хоча перед тим, як розклепити повіки, крізь знесилений під ранок сон, чув мандрівник кроки, поскрипування дверей і брязкіт посуду. Цікавість до точного часу Кукутіс вважав забавою молодих і смертних. Тому навіть неточний час його не цікавив, тому кишеньковий годинник, циферблат якого захищала кругла накривка з вензелями і написом німецькою «Повертайся з перемогою!», так і залишився у кишені пальта, що висів у коридорі.
Сівши на тапчані, Кукутіс дістав з-під нього свою дерев’яну ногу з причіпними ремінцями. Прикріпив її надійно до культі, після чого натягнув холошу спочатку на дерев’яну ногу, а потім і здорову в ліву штанину просунув. Пововтузився звично, підтягуючи штани вгору, застебнув всі ґудзики на них і зав’язав мотузяний пояс. Тільки після цього озирнувся і помітив у темряві на кухонному столику, що під віконцем стояв, два банячки і білий прямокутник паперу, придавлений круглою скляною сільничкою.
«На роботу пішла, чи що?!» – подумав про господиню.
Ввімкнув світло, пересів на стілець, взяв у руки записку.
«Даруйте, що так вийшло, – писала господиня квартири акуратним шкільним почерком. – Я подумала, що вам усе одно добре б відпочити з дороги, тому залишаю вас у квартирі зі Сташеком до вечора. Мені давно треба було в місто з’їздити за покупками – одяг синові купити, та й мені також. Від нас до міста – дві години, і назад дві години. Раніше вечері не повернуся, але на вечерю привезу щось. Не сердьтеся! Відпочивайте. Сташеку і вам я на сніданок млинці в банячку залишила. На обід у холодильнику журек є і вінегрет. Аґнешка».
– Підступні в Польщі жінки! – прошепотів, усміхнувшись, мандрівник. – Не встигнеш у неї заночувати, а на ранок тебе вже відповідальним за дитину роблять! Гаразд!..
Вийшов із кухні, зазирнув за наступні двері – там, у кімнаті трохи більшого розміру, ніж кухня, на тапчані спав, сопучи уві сні застудженим носом, хлопчисько. Ліворуч – застелене залізне ліжко, праворуч під вікном – письмовий стіл.
«Сташек, отже», – подумав Кукутіс, акуратно замикаючи за собою двері перед тим, як повернутися до кухні.
За вікном уже світлішало, коли двері в кухню відчинилися і сонний хлопчик у піжамі звично пройшов до столу і сів на табуретку.
– Ну, привіт, – сказав йому польською Кукутіс. – Будемо снідати?
Сташек, не здивувавшись присутності гостя, кивнув.
Кукутіс поклав на тарілку хлопчика круглий млинець, полив його полуничним варенням. Сташек провів пальчиком по