Шенгенська історія. Литовський роман. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
червоним «фіатом». Витягла з кишені куртки ключі від машини, потримала в руках і сунула назад.
«Ні, – подумала дівчина. – Навіщо поспішати?»
І попрямувала до лісу, слухаючи долинаючий зі землі хрускіт сніжної кірки. Вона ходила іноді цією стежкою до Андріонішкіса. І навіть ходила, коли стежка тяглася безпосередньо від ближнього до них краю лісу. Тоді це була їхня особиста стежка, якою любила прошкувати до кладовища бабуся Северюте. Вона навіть в Андріонішкіс не заходила, а лише на цвинтар, де лежала вся їхня родина, всі пращури, крім прапрадіда, котрий загинув на Першій світовій десь далеко в Бельгії чи Голландії. Про нього іноді згадувала Северюте, коли Рената ще під стіл могла зайти, не пригнувши голівку. Бабуся казала, що Рената на свого прапрадіда схожа, але не казала, чим. Мабуть, обличчям. Чим ще Рената могла нагадувати далекого предка, котрий загинув молодим?
«Треба знайти його світлину, адже вона десь була! Знайти і поглянути зараз, чи схожі вони з прапрадідом сьогодні?» – міркувала Рената.
Вона вже йшла лісом. Лісовий запах, приправлений морозцем, лоскотав ніздрі. Тієї старої стежки, либонь, давно вже немає. А якщо й залишилися від неї якимось дивом сліди, то сховані вони зараз під снігом.
Спробувала згадати: коли востаннє Бориса з сусідніх хуторів бачила? Обличчя його – опухле, з синюватими мішками під очима – згадала. Згадала, як заходив він раніше до діда то гроші позичити, то про політику погомоніти. Але навіть якщо заходив побалакати, то під кінець розмови все одно просив грошей. А потім дід його прогнав. Навіть на поріг не пустив. Що його так розлютило – не пам’ятала. Чи то дід вирішив, що Борис щось у них із двору вкрав, чи щось інше зробив. Але відтоді Бориса вже не бачила. А скільки років минуло? Може, три чи чотири.
Ноги знали цю невидиму дорогу з дитинства. У лівій долоні щось кольнуло, і Рената всміхнулася: це її долоня згадала, як тримала вона руку бабусі, а бабуся вела її, маленьку Ренату, в Андріонішкіс. Спочатку на цвинтар, де бабуся всі могили родичів до ладу приводила та наново прикрашала, а потім далі, в центр містечка, де ціла вулиця грюкала дверима маленьких магазинчиків і крамниць. І вже там Северюте, міцна та жвава, незважаючи на вік, заповнювала звільнені від квіткової розсади торби печивом і всілякими смаколиками, щоб не повертатися додому з порожніми руками.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.