Скарбниця народної мудрості. ОтсутствуетЧитать онлайн книгу.
з нещастям на одних санях їздять.
Кому щастя, той на киї випливе.
Щастя має ноги, а біда – роги.
Що написано на роду, того не об’їдеш і на льоду.
Моє щастя таке, як тої курки, що качата водить.
Як не було талану, не буде й долі.
При нещасті і розумний подурнішає.
Із щастя та горя скувалася доля.
Щастя розум одбирає, а нещастя повертає.
Без лиха не бува добра.
Вдар лихом об землю.
Що буде, то буде, а більше копи лиха не буде.
Бува лихо, що плаче, а бува, що скаче.
Перемелеться лихо – добро буде.
Що буває, те й минає.
Хто горя не бачив, той і щастя не знає.
Справжнє щастя завжди попереду.
Щастя знає, кого шукає.
Вади людської вдачі й поведінки
Заліз кіт на сало та й кричить: «Мало!»
Що на людях видно, то й собі жадно.
Заздрість здоров’я їсть.
Бачить чуже під лісом, а не бачить свого під носом.
Чує кіт у глечику молоко солодке, та морда коротка.
Є в глечику молоко, та голова не влазить.
Не дурний крук, щоб впустив з рук.
На чужий коровай очей не поривай, а свій дбай.
Заздренному боком вилізе.
За копійку аж труситься.
В чужих руках завше більший шматок.
На чужій ниві все ліпша пшениця.
Як мед, то ще й ложкою.
Своє з’їв і на моє зазіхає.
Від користі серце нам’яте.
Вовк і лічене бере.
Повадиться вовк до кошари, так все стадо перебере.
Дайте мені та ще й моїм дітям!
Найміть мене обідати.
Всім по сім, а мені таки вісім.
Гребе, як кінь копитом.
То лиш курка від себе гребе.
Бездонної бочки не наллєш.
Дірявого мішка не наповниш.
У скупого все по обіді.
Скупий складає, а щедрий споживає.
На тобі, небоже, що мені негоже.
І сам не гам, і другому не дам!
Пес на сіні лежить – сам не їсть і другому не дає.
Як «на», то чує, а як «дай», то глухий!
У нього не розживешся і серед зими льоду.
Тонув – сокиру обіцяв, а витягли – топорища шкода.
За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш.
Це такий, що за шматок кишки піде сім вірст пішки.
Менше вкусиш, швидше ковтнеш.
І тяжко нести, й жалко кинуть.
Гірко з’їсти, і шкода покинути.
Сього-того по макітерці та й годі з мене.
Із’їв, як за себе кинув.
Оце їсть! Аж поза вухами лящить.
Наша невістка, що не дай, то тріска.
Як молодим бував, то сорок вареників з’їдав, а тепер хамелю-хамелю і насилу п’ятдесят умелю.
Напав нежить, ніде й шматок хліба не вдержить.
На гарячку слаба, а без пам’яті хліб їм.
Допався, як дурень до мила.
Вип’є і з’їсть за трьох дурних і за себе, четвертого.
Хвалилася сова своїми дітьми.
Нема краще понад мене та понад попову свиню.
Роздайся, море, – жаба лізе!
Не