Гра у відрізаний палець. Андрей КурковЧитать онлайн книгу.
постукали.
– Відчинено! – крикнув Віктор. Увійшов шеф.
– Ну як, ознайомився?
– Ще ні, – зізнався Віктор. Шеф пройшов до його столу, узяв з-за іншого столу стілець, усівся навпроти.
– Що, невже ніяких питань немає? – запитав заклопотано.
– Я ще не дочитав, Леоніде Івановичу.
– Дивно. А по ходу читання питань хіба не виникало? А в мене виникли.
– До мене? – здивувався Віктор.
– Ні, до когось третього. До того, хто вирішив цю справу сюди відфутболити… У тебе тут кип’ятильник є?
Віктор кивнув.
– Зроби чаю і давай разом поміркуємо.
За чаєм в основному міркував майор. Щоправда, міркував він дуже допитливо й увесь час дивився у вічі Віктору.
– По-перше, справа занадто свіжа, щоб готувати її в розряд безперспективних. По-друге – урядовий труп. Тут, за логікою речей, має бути ціла бригада з важняком на чолі. А що ми маємо? Справу з СБУ передають у наш район! Формально причина є – гірка, з якої злетів генерал на дирижаблі, розташована в нашому районі. Приземлився, щоправда, він у сусідньому. Але це значення не має. Газети про справу ще нічого не написали, навіть некролога. Значить, хтось інформацію прикрив. Це й нам сигнал – нікому з журналістів про справу говорити не варто. Зрозуміло?
Віктор кивнув.
– Ну а тепер подумай сам: чому наказали справу передати тобі?
– Особисто мені? – здивувався Віктор.
– Так, подзвонили і назвали твоє прізвище. У тебе що, зв’язки великі?
Віктор замислився.
– Але ж у таких справах зв’язки зазвичай використовують, щоб усього цього спекатися.
– Може, Дмитро? – мовив уголос Віктор.
– Що?
– Може, Дмитро Ракін мене порадив? Він же після переходу в спецвідділ до нас кілька разів заглядав…
Віктор утупився у вічі майорові, немов чекав зараз же отримати тверду відповідь на своє припущення.
– Ти ж із ним дружив, – кивнув Леонід Іванович. – Ось знайди його і розпитай. Принаймні запитай, як краще все робити… Гаразд, засидівся я у тебе. Дочитай справу, потім можеш до мене зайти.
Віктор знову залишився на самоті. Майор уміло і безжально зруйнував його фантазії відносно причин і наслідків появи у нього у провадженні справи про «літаючого» генерала. Тепер стало сумно. Із зовсім уже іншим почуттям Віктор розкрив теку. Утупився у надрукований на машинці текст. Читати не хотілось, і Віктор повернувся до фотографій. Розклав їх перед собою на столі. Відкинувся на спинку стільця і, повернувши голову, кинув погляд у вікно, у квадрат сірого міського пейзажу, по якому діагоналлю проходила тріщина.
4
Ранній золотавий ранок повернув Ніка на декілька хвилин у дитинство – сонячні промені пронизували наскрізь легку фіранку на вікні спальні та своїм теплом ніжили шкіру на обличчі, торкалися повік. Ще не розплющивши очей, він примружився і згадав, точніше, навіть не сам згадав, а шкіра, обличчя згадали уранішнє тепло