Максим Рильський. І. А. КолядаЧитать онлайн книгу.
«по легкомысленной молодости и по дурно направленному воспитанию в доме родителей» не стали жертвою «злочинних» переконань, «высочайше повелено» направити їх у «Великороссию, где неблагонамеренные их стремления не могли быть столь вредными, как там, и где они в обществе с русскими могли би исправить свой образ мыслей». Начальник III відділу повідомляв міністра народної освіти, що по «всеподданнейшему» його поданні «высочайше повелено исполнить согласно предложения генерал-адъют. кн. Васильчикова». Водночас із цим листом III відділ зобов’язував казанського губернатора взяти під нагляд Рильських, яких мали перевести до Казанського університету.
Ця історія набула широкого розголосу в передових суспільних колах. Олександр Герцен у «Колоколе» запитував: «Чи правда те, що брати Рильські, студенти Київського університету, заслані до Казані за доносом Васильчикова, що вони по-братньому ставляться до своїх селян? Чи правда те?» Ймовірно, це стало причиною скасування «высочайшего повеления», опальних братів залишили довчатись у Києві. Справу «Об обществе хлопоманов и членов оного Антоновиче, Рыльском и Чубинском» офіційно закрили лише 15 квітня 1876 року.
1862 року молодший брат Тадея – Йосип помер.
Після закінчення університету, по смерті батька, відмовившись від вигідної пропозиції кар’єри, Тадей Рильський, успадкувавши землі містечка Романівка у Сквирському повіті, в якій господарював сорок років, збудував невеличкий дім, а колишні будівлі дозволив розібрати селянам для їхніх потреб.
Досконало вивчивши цивільні закони, давав безкоштовні юридичні консультації романівцям і жителям навколишніх сіл. Не обмежувався порадами, а складав селянам потрібні папери і виступав у судах як їхній адвокат. Будучи католиком, пустив до свого будинку православну церковно-парафіяльну школу, а потім збудував для неї окреме приміщення, оплачував учителя і майже 20 років був її куратором і викладачем. «У школі було близько сотні учнів, – згадував її випускник Іван Чуприна. – Тадей Розеславович був завжди привітний, лагідний. Купив прилади для фізичного і хімічного кабінетів. Згодом завів вечірні навчання для дорослих. Заснував чималу бібліотеку. Закінчували уроки українською піснею». Про стан школи і роль педагога Тадей Рильський розмірковував у листі до Бориса Познанського (березень 1897 р.), засуджував «суху», часто «злісну офіційність» учительського персоналу, більшість якого не виробляє в собі тип «живого, свідомішого, старшого приятеля шкільної молоді», а уподібнюється автоматові для ставлення оцінок. А в одному з листів до Павла Житецького Т. Рильський скаржився на те, що Сквирська повітова шкільна рада надіслала до Романівки вчительку, яка «має скромну ваду – не вміє навчати, а про іскру захоплення шкільною справою не може бути й мови». Тому «порядок витіснив там і знання, і жвавість», – писав він і просив товариша сприяти тому, щоб у школу призначили вчителя, рекомендованого київськими знайомими. Старання католика Тадея Рильського