Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся УкраїнкаЧитать онлайн книгу.
А, не хочеш?
Віддай сюди вінець перловий!
Русалка Ні!
то дарував мені морський царенко.
Водяник Тобі вінця не прийдеться носити,
бо за непослух забере тебе
«Той, що в скалі сидить».
Русалка (з жахом)
Ні, любий тату,
я буду слухатись!
Водяник То йди на дно.
Русалка (поволі опускаючися в воду)
Я йду, я йду… А бавитися можна
з рибалкою?
Водяник Та вже ж, про мене, бався.
Русалка спустилася в воду по плечі і, жалібно всміхаючись, дивиться вгору на батька.
Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю.
Таж він тебе занапастив би тільки,
потяг би по колючому ложиську*
струмочка лісового, біле тіло
понівечив та й кинув би самотню
десь на безвідді.
Русалка Але ж він вродливий!
Водяник Ти знов своєї?!
Русалка Ні, ні, ні! Я йду!
(Поринає.)
Водяник (поглядаючи вгору)
Уже весняне сонце припікає…
Ху, душно як! Прохолодитись треба.
(Поринає й собі.)
Дія I
Та сама мiстина, тiльки весна далi поступила; узлiсся наче повите нiжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховiття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянiм вiнку.
З лiсу на прогалину виходять дядько Лев i небiж його Лукаш. Лев уже старий чоловiк, поважний i дуже добрий з виду; по-полiському довге волосся бiлими хвилями спускається на плечi з-пiд сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу i в ясно-сиву, майже бiлу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятiрець*), коло пояса на ремiнцi ножик, через плече виплетений з лика кошiль (торба) на широкому ременi.
Лукаш – дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з лика на мотузкý.
Дiйшовши до берега озера, Лукаш зупинився.
Лев Чого ж ти зупинився? Тут не можна
зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.
Лукаш Та я хотiв собi сопiлку втяти, –
хороший тута вельми очерет.
Лев Та вже тих сопiлок до лиха маєш!
Лукаш Ну, скiльки ж їх? – калинова, вербова
та липова, – ото й усi. А треба
ще й очеретяну собi зробити, –
та лепсько грає!
Лев Та вже бався, бався,
на те бог свято дав. А взавтра прийдем,
то будем хижку ставити. Вже час
до лiсу бидло виганяти. Бачиш,
вже онде є трава помежи рястом.
Лукаш Та як же будемо сидiти тута?
Таж люди кажуть – тут непевне мiсце…
Лев То як для кого. Я, небоже, знаю,
як з чим i коло чого обiйтися:
де хрест покласти, де осику вбити,
де просто тричi плюнути, та й годi.
Посiєм коло хижки мак-вiдюк,
терлич* посадимо коло