Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся УкраїнкаЧитать онлайн книгу.
ти, немов той ясень, розмовляєш.
Лукаш (смiючись)
Та треба по-тутешньому навчитись,
бо маю ж тута лiтувати.
Мавка (радо)
Справдi?
Лукаш Ми взавтра й будуватися почнéмо.
Мавка Курiнь поставите?
Лукаш Нi, може, хижку,
а може, й цiлу хату.
Мавка Ви – як птахи:
клопочетесь, будуєте кубельця,
щоб потiм кинути.
Лукаш Нi, ми будуєм
навiки.
Мавка Як навiки? Ти ж казав,
що тiльки лiтувати будеш тута.
Лукаш (нiяково)
Та я не знаю… Дядько Лев казали,
що тут менi дадуть ґрунтець i хату,
бо восени хотять мене женити…
Мавка (з тривогою)
З ким?
Лукаш Я не знаю. Дядько не казали,
а може, ще й не напитали дiвки.
Мавка Хiба ти сам собi не знайдеш пари?
Лукаш (поглядаючи на неї)
Я, може б, i знайшов, та…
Мавка Що?
Лукаш Нiчого…
(Пограває у сопiлку стиха щось дуже жалiбненьке (мелодiя № 9), потiм спускає руку з сопiлкою i замислюється.)
Мавка (помовчавши)
Чи у людей паруються надовго?
Лукаш Та вже ж навiк!
Мавка Се так, як голуби…
Я часом заздрила на їх: так нiжно
вони кохаються… А я не знаю
нiчого нiжного, окрiм берези,
за те ж її й сестрицею взиваю;
але вона занадто вже смутна,
така блiда, похила та журлива, –
я часто плачу, дивлячись на неї.
От вiльхи не люблю – вона шорстка.
Осика все мене чогось лякає;
вона й сама боїться – все тремтить.
Дуби поважнi надто. Дика рожа
задирлива, так само й глiд, i терен.
А ясень, клен i явiр – гордовитi.
Калина так хизується красою,
що байдуже їй до всього на свiтi.
Така, здається, й я була торiк,
але тепер менi чомусь те прикро…
Як добре зважити, то я у лiсi
зовсiм самотня…
(Журливо задумується.)
Лукаш А твоя верба?
Таж ти її матусею назвала.
Мавка Верба?.. Та що ж… в їй добре зимувати,
а лiтом… бач, вона така суха,
i все рипить, все згадує про зиму…
Нi, я таки зовсiм, зовсiм самотня…
Лукаш У лiсi ж не самiї дерева, –
таж тут багато рiзної є сили.
(Трохи ущипливо.)
Вже не прибiднюйся, бо й ми чували
про вашi танцi, жарти та зальоти!
Мавка То все таке, як той раптовий вихор, –
от налетить, закрутить та й покине.
В нас так нема, як у людей, – навiки!
Лукаш (приступаючи ближче)
А ти б хотiла?..
Раптом чутно голосне гукання дядька Лева.
Голос Гов, Лукашу, гов!
го-го-го-го! А де ти?
Лукаш (вiдзивається)
Ось я йду!
Голос А йди хутчiй!
Лукаш Оце ще нетерплячка!
(Вiдгукується.)
Та йду вже, йду!
(Подається