Таємниця. Юрій АндруховичЧитать онлайн книгу.
просмолених шпал і потім тими закуреними вуличками. А з помешкання на Бельведері виявилося не більше 10 хвилин до Бистриці Солотвинської. Вулицею Кармелюка (до речі, знову розбійника) – до самого кінця. У новому (відносно новому) помешканні кімнат виявилося на одну більше – цілих три, а також усі так звані зручності включно з ванною. Тепер батьки мали окрему спальню зі спільним ліжком. З вікна в їхній спальні можна було побачити вузесенький проблиск річки – ранньою весною, коли ще не було зелені. А також тоненьку смугу протилежного берега. Удень, коли батьків не було вдома, я міг подовгу стояти коло того вікна в їхній спальні. Я в ній взагалі бував щодня по кілька годин. Я потаємно читав мамині книжки – одна з них була перекладом з французької й називалася «Анжеліка», інша називалася «Ґабрієла», її написав Жоржі Амаду. В обидвох я вишукував еротичні сцени й описи, тобто я читав лише вибрані місця.
Скільки тобі було років?
Коли ми переїхали на Бельведер, мені йшов дванадцятий. Тобто зміна місця проживання наклалась у часі з початком відомих змін у мені. Така собі особиста сексуальна революція, революшн намба ван. Настає певний час – і все на світі зненацька починає обертатися навколо твого стручка. Книжки були чи не єдиним натоді зовнішнім збудником. Давно відомо, що в СРСР початку 70-х сєкса єщьо нє било. Його не було в телевізії, а в кіно – якщо там у котромусь західному прогресивному фільмі цілувались надто пристрасно чи, скажімо, героїня мала надто глибоке декольте – встановлювали драконячий режим до 16 років. Додамо сюди цілковиту відсутність відео та реклами. Порнографія траплялася лише на засмальцьованих саморобних картах, і за неї садили до в’язниці. Купальники були переважно закритими, нижня білизна переважно потворною. А перші міні-спідниці наштовхувалися на такий одностайний громадянський спротив, що я донині подивляю відчайдушній саможертовності тодішніх лідерок. По скільки ж це їм зараз років? Десь так за 50? У будь-якому разі ці перші сезони з міні, це було якесь таке ненастанне зміїне сичання їм услід. Чи принаймні обов’язкові розмови під час застіль на тему «До чого ми так дійдемо?». Мій батько виступав з позицій раціоналістично-естетських. «Я вважаю, – казав він, – що коли в дівчини красиві стрункі ноги, то чому б їх і не показувати?» – «Ви тільки послухайте! – реаґувала мама. – Та ти вже застарий на них задивлятися!» За такої нагоди вона не забувала натякнути йому на десятилітню різницю у віці. На той час вона, вочевидь, ще не могла знати, що в чоловіків після сороківника все лише починається з новою силою, вони знову стають збудливими, наче підлітки. І в той же час уже цілком вільними від підліткового зрадливого трепету. У певному сенсі вони стають досконалими. Але повертаємося до моїх тодішніх терзань. Саме з моментом нашого переїзду на Бельведер я увійшов у стадію, коли перестаєш цікавитись індіанцями і починаєш дівчатами. Або на певному проміжку воно ще сяк-так співіснує, тільки от індіанці остаточно перестають бути чимось