Перлини української класики (збірник). Василь СтефаникЧитать онлайн книгу.
тим часом прийшов додому й застав уже батька й матір дома. Тільки що він увійшов у двір, батько спитав його:
– Де ж це ти, Карпе, був? Може, розкопував шлях через гору?
– Через яку гору? – спитав Карпо, не дивлячись на батька.
– А через оту-о! Хіба не бачиш? – сказав Кайдаш, показуючи рукою на крутий шпиль, що трохи не висів над його садком. – Я ж вам обом казав, щоб ви трохи розкопали дорогу навскоси. Одначе сьогодні не можна жати, а копать можна.
– Хіба я здурів, щоб гори розкопував, – сердито обізвався Карпо.
– А як же ми возитимемо снопи? – сказав батько.
– Так, як і возили, – знехотя сказав Карпо.
– А хіба ж мало осів ми там поламали?
– То ще з одну або зо дві поламаємо. Цілий куток їздить через гору, а я буду її розкопувать. Оце справді штука!
– А хто ж її розкопає, як ми не почнемо? Комусь треба почать, – сказав батько.
– Як хтось почне, то й я копирсну заступом скільки там разів, – сказав Карпо і пішов у хату.
– І я так само, – обізвався Лаврін та й собі пішов у хату.
Старий Кайдаш тільки рукою махнув, розпрягаючи воли: були пани, шляху не розкопали, настала волость, а шлях усе-таки не розкопаний.
– Не буду ж і я його копать. Нехай його чорти розкопують, коли знайдуть у йому смак, – бубнів сам до себе Кайдаш.
На дзвіниці вдарили в дзвін. Старий Кайдаш зняв шапку, тричі перехрестився і пішов до церкви, загадавши синам ладнати два вози з рублями для возовиці. Другого дня світом вони збирались їхать на поле по снопи, незважаючи на те, що була неділя. Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи.
У неділю вранці перед службою Мотря Довбишівна прибиралась до церкви. Вона принесла з хижки зав’язані в хустці квіти та стрічки і розсипала їх по столі, застеленому білою скатертю; принесла й поставила на лаві червоні сап’янці. Довбишівна сіла на круглому дзиґликові коло стола, а подруга-сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок; на кибалку, над самим лобом, поклала вузеньку стрічку із золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище од другої так, що над лобом було видко пружок од кожної стрічки. Всю кибалку кругом і всі коси вона обтикала квітками з червоних, зелених, синіх і жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині двадцять довгих кінців стрічок до самого пояса.
– Нащо це ти, Мотре, так прибираєшся? – спитала в неї мати. – Тепер же не велике свято. Нащо ти надіваєш усі квітки та стрічки?
– Та коли залежались у скрині. Хочу трохи провітрить, – сказала Мотря, але в неї була зовсім інша думка. Карпо обіцяв для неї найнять музики. Вона сподівалась побачиться з ним у церкві.
Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала