П'ятнадцятирічний капітан. Жуль ВернЧитать онлайн книгу.
Африки, поблизу гирла річки Конго. Йому сподобалася прекрасна тварина і він взяв його до себе на корабель, проте Дінго не прив’язався до нового господаря. Складалося враження, що він тужить за колишнім господарем, з яким його сильцем розлучили і якого неможливо було відшукати в цій безлюдній місцині.
Дві літери, «С» та «В», на нашийнику – все, що пов’язувало собаку з її минулим і які залишалися таємницею для нового хазяїна.
Дінго був великим, сильним собакою, значно більшим від піренейських собак і міг вважатися чудовим взірцем новоголандської породи. Коли він спирався на задні лапи та закидав голову, ставав зростом з людину. Мускулястий, сильний, жвавий, він був одним із тих собак, які, не вагаючись, нападають на ягуара або пантеру та не лякаються сутички з ведмедем. Дінго мав темно-руду густу шерсть з білими плямами на писку, довгий хвіст, пишний та гнучкий наче в лева. Розлютившись, такий пес міг виявитися небезпечним ворогом. Зрозуміло, чому зустріч з ним не викликала у Негоро ентузіазму.
Дінго не вирізнявся товарискістю, але й злим його не можна було назвати. Швидше він здавався сумним. Старому Томові ще на «Вальдеку» здалося, що Дінго недолюблює негрів. Він не намагався завдати їм шкоди, але постійно тримався від них на відстані. Можливо, під час його поневірянь африканським узбережжям туземці погано поводилися з ним? В будь-якому випадку, він не наближався до Тома та його друзів попри те, що це були хороші та добрі люди. За той десяток днів, який вони провели разом на палубі розбитого човна, Дінго як і раніше тримався осторонь товаришів у недолі. Чим він харчувався тими днями невідомо, але, так само як і люди, він дуже страждав від спраги.
Ось кого підібрали з кораблетрощі. За першої нагоди судно мусило піти на дно і, беззаперечно, потягнуло б за собою в океанську безодню виключно померлих. Однак, несподівана зустріч з «Пілігримом», якого затримали в дорозі штиль та протилежний вітер, дала можливість капітану Халлу зробити добру справу.
Залишалося тільки довести цю справу до кінця, повернувши на батьківщину усіх врятованих з «Вальдека» негрів, які на додачу втратили усі свої заощадження, зароблених впродовж трьох років. Саме це і планувалося зробити. «Пілігрим», розвантажившись в «Вальпараїсо», мусив пройти вздовж американського узбережжя до Каліфорнії. Місіс Уелдон великодушно пообіцяла Тому та його товаришам, що там вони знайдуть притулок у її чоловіка, містера Джемса Уелдона, і він забезпечить їх всім необхідним для повернення в Пенсильванію. Бідолашні тепер могли впевнено дивитися у майбутнє і їм не залишалося нічого, окрім як дякувати місіс Уелдон та капітану Халлу. Дійсно, вони почувалися винними перед ними і попри те, що були всього бідними неграми, сподівалися колись віддячити їм по-справжньому.
Розділ п’ятий. «С» та «В»
«Пілігрим» йшов далі, намагаючись, за можливості, дотримуватися курсу на схід. Стійкий штиль чимало хвилював капітана Халла. В тому, що перехід від Ноаої Зеландії до Вальпараїсо триватиме на тиждень або й на два