Катерина. Дарина ГнаткоЧитать онлайн книгу.
жовтувато-земляне лице. Катерина вся затрусилась, але навіть не пискнула, бо знала, що жалості від мачухи за такі витівки не дочекається. Так і лежала, завмираючи від страху, та потім не втрималась, підвелася, помацки віднайшла Яринин закуток, відчуваючи, як колотить усю, наче в пропасниці.
– Ярино, – зашепотіла гарячкувато, намацуючи тепле та пружне тіло невістки. – Ярино, прокинься!
– Га? – відгукнулась Ярина зі сну, та так голосно відгукнулася, що з печі щось забубоніла мачуха.
Катерина охопила себе тремтячими руками.
– Ярино, зле мені, – відповіла вона тихо, ледве вбачаючи в темряві неясну постать в сорочці, що сідала на рядні.
Ярина напомацки вхопила її холодну руку своєю теплою, аж гарячою долонею й тривожно відгукнулась:
– Що таке?
– Микола… Микола перед очима стоїть, заснути не можу, – жалібно проказала Катерина.
– То переляк, – ахнула Ярина й підвелась на ноги. – Ти мерця налякалась, у мене мати така, ще змалечку. Так бабуся змушувала в піч заглядати, щоб пройшло. Ходімо!
– Куди?
– До печі.
– Так мачуха…
– Та бодай їй! – з неприязню відповіла Ярина й потягнула Катерину по світлиці. Запалила каганця та навіть бровою не повела, коли з печі озвалася мачуха.
– І чого це вам, вражим дочкам, оце серед ночі не спиться? – просичала вона, в напівтемряві виблискуючи злим поглядом. – Чи ви за день не наробились?
Ярина відхилила заслінку в печі.
– Катерині Микола ввижається, – знехотя буркнула вона, відхиляючи заслінку ще ширше.
– Треба було менше по похоронах вештатись, – зашипіла Мальчиха, звішуючи ноги з печі.
– Помовч, Килино, – втомлено простягнув із печі батько. Катерина кинула на нього вдячний погляд і здригнулась, коли Ярина вхопила її несподівано міцною рукою та потягнула до печі.
– Ось, заглядай у саме нутро!
Катерина недовірливо поглянула на неї.
– А це допоможе?
– Допоможе. Давай, не дратуй свекруху.
Катерина слухняно зазирнула в темне черево потухлої печі, не надто довіряючи цьому забобонові. На неї відразу ж дихнуло теплом і попелом, а там, усередині цієї цілковитої темряви, знов уздрілося те страшне лице Миколи, лице не того Миколи, якого вона знала все життя, а те, із домовини, лице зовсім незнайомого Миколи. Катерина закричала, закричала так страшно та пронизливо, затремтівши усім тілом, що відразу ж попросиналися діти й закричали слідком за нею, але Катерина не чула нічого, тільки трусилась, навалившись на Ярину.
– Геть сказилась, – гадюкою шипіла десь поряд мачуха, щось лайливо вигукувала баба Ганка, а Катерина, змовкнувши, билася тепер у руках батька, – Ярина побігла до сина, який прокинувся.
– Що у вас тепер сталося? – невдоволено запитав Назар, висунувши голову зі свого кутка.
Килина плюнула собі під ноги.
– Катрі