Сині етюди. Микола ХвильовийЧитать онлайн книгу.
і тоді, бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик – голівка від цвяшка: кирпатенький.
…Як і тоді, були ночі, але вже не холодні, а теплі, замріяні – літні степові ночі.
Тільки тепер тривожили нас не козаки, а бандити-лісовики тривожили наш тил. А з півдня насідав розлютований, поранений[33] ведмідь з білого кубла великої Російської імперії.
А от дискусія[34].
Є ходяча фраза: треба бути начеку і не забувати про чеку.
Зробили перефразовку.
– Дискусія – це бути начеку, щоб не попасти в секретарську чеку.
Товариш Жучок каже:
– Сьогодні вечір дискусії!
Ми:
– О-ох! У печінках вона сидить![35].
– Товаришу! Дайте мені на хвилину «Азбуку комунізма».
– Ах, нє мєшайтє, товаріщ. От я і забил: как ето? Фу, чорт. Значіт, капіталізм імєєт трі прізнака: найомний труд… найомний труд… найомний труд…
Хтось підказує:
– Монополізація стредств проізводства. І…
– І ідіте ви к чорту, сам прекрасно знаю.
…А от на другім краю:
– Комедія! Как все заволновалісь. Товаріщ Ларіков, неужелі ви нє волнуєтесь? Нє вєрю. Нє повєрю, чтоб ви всьо зналі. Це до одного з тих, що все знають:
– Ну от, єслі ви всьо знаєте, скажіте: когда Тьєр разбіл велікую французскую комуну – в 71 ілі в 48 году. А? От скажіте.
– А ви, товаріщ Молодочков, не хітрітє, нє випитивайтє, скажіте просто, что ви не знаєте. І тогда я вам скажу.
Молодчіков червоніє, і я червонію, і багато з нас червоніє, бо більшість із нас – це ті, що нічого не знають, але цього ні в якім разі не скажуть.
– Це ж дурниці – ці дискусії, наче ми шкільники.
– І правда. На чорта це? Це ж буржуазна метода освіти. Не достає ще екзамена з інспектором. Іще чути:
– Да, наконєц, дайте мнє на мінуту «Азбуку комунізма».
– Фу, чорт, снова забил. Капіталізм імєєт трі прізнака: монополізація проізводства… монополізація проізводства…
– От бачите, все ж одно не знаєте.
– Ах, оставьтє мєня, товаріщ…
Нарешті вечір.
Так: за вікном, як і в інших моїх оповіданнях[36], – громи гармат, а десь у травах, а потім на дорозі – кавалерія. Наша? Кажуть, не наша. А чия? Не знаю. Може, ворожа кавалерія, може, рейд.
І хтось тихенько за травами – «може, завтра тут, де ми сидимо, будуть папірці, ганчірки й дух порожнечі, дух побігу, дух крови».
Але те забувається.
…Доповідач скінчив.
Товариш Жучок:
– Ну, товаришу Бойко, все-таки я нічого не зрозуміла. При чому тут діалектика, коли сказано історичний матеріялізм? Ви як думаєте?
– Дозвольте, товаришу голова, я, собственно, слова не прохав.
Товариш Жучок очі драконом:
– Як голова нічого не дозволяю, а як товариш прошу вас сказати.
Ми говорили, ми плутались[37]. А все це називалось дискусія. Товариш Жучок казала:
– Дзуськи! Не так. Ану ви, товаришу Молодчіков?
Вона рішуче входила в роль педагога.
А ми бісились,
Добивали.
В печінках сидить!
Це, звичайно, не вголос.
Не всіх.
З нами іноді бувало навіть дурно.