Сповідь. Валерій ШевчукЧитать онлайн книгу.
тисячі. Кожному приходить його час, от він і прийшов до тебе. Всі від чогось залежні чи від когось, і немає таких, хто б не був проклятий. Я ж допомагаю вам, людям, знайти сутність вашу, яка вона там не є: велика чи мізерна…
Він пихнув димом, чорна хмара розрослася над його головою. І я раптом перестав боятися. Більше того, якась лютість охопила мене, отож закинув голову й крикнув кудись туди, в піднебесся:
– І для цього треба людину вдягати у чортову шкуру?
– Не чортову, а вовчу, – поправив чолов'яга. – Бо людина не живе у світі, не приміряючись. Не буває людей неспівмірних, отож і ти серед таких, смертний!
– А хтось у мене спитав: хочу я того чи ні? – вигукнув я. Мені здалося, що чолов'яга хмикнув. А може, засміявся у вус,
а може, це загриміло над головою?
– Я не прийшов відповідати, смертний, – сказав він. – Прийшов сказати тобі, що час твій настав.
– Що ж маю робити в цій нелюдській подобі? – вигукнув я, боявся-бо, що мій кволий голосок не дійде до його високості.
– Маєш жити, – сказав чолов'яга, і його голова розрослася, а може, це він видихнув такий велетенський клубінь диму. – Примірятися маєш, бо не буває людей неспівмірних…
– Примірятися до чого? – вигукнув я.
– Не відповідаю на запитання, – повторив чолов'яга. – Досить того, що вибрав тебе серед тисяч. Досить того, що я кладу тобі на плечі незвичайну долю, інакше б ти скоро в траву перетворився…
Я не знаю: чи спав тоді, чи не спав. Не відаю: чи в непам'ять запав, чи привиддя мене відвідало. Не знаю, як усе це зникло, де поділося: отой звір чорний, твар ота кавкуча й криклива, отой велетень, але слова його, прочумавши, пам'ятав. Не знав, чому саме на мене впав його жереб, бо ж ніхто я у світі. Жив, як усі, хліб їв і воду пив. Радів і сміявся, а коли й сумував. Бачив сонце над головою, і воно світило мені ясно. Я не задумувався: добрий цей світ чи ні, бо жодна дитина світу про це не думає доти, доки їй не припече. Я не знав біди, не знав хвороб, бідності, нестатків, мене ніхто не переслідував; здавалося, всі люди люблять мене, а я люблю всіх. Я не розрізняв людей на добрих і поганих, чому ж, боже, крикнув я раптом, ти поклав на мене долю прокляту?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.