Микола Лисенко. І. А. КолядаЧитать онлайн книгу.
Опріч того, що господарські справи старого Лисенка ще більше погіршали… Розмірковували і зважили всією сім’єю переїхати в Київ…».
Студентські роки М. Лисенка припали на бурхливі 60-ті роки XIX ст., коли змінювався суспільний устрій, велася боротьба проти основи старого життя – кріпацтва. Всі говорили про життя і добробут простого люду. «Народ, народне щастя» стало бойовим закликом того часу.
М. Лисенко і М. Старицький поселилися у Києві на Тарасівській вулиці. Уже найперші дні навчання захопили юнаків. Вони поринули у світ нових знайомств, пристрастей, знань. М. Лисенко приєднується до «Громади» та дуже швидко зближується зі студентами Михайлом Драгомановим, Тадеєм Рильським, Володимиром Антоновичем, Павлом Чубинським, Борисом Познанським, майбутніми діячами українського руху. Ось як це згадує О. Пчілка: «Університет Київський кипів студентськими сходками, лунав палкими студентськими промовами… У Києві змагалися між студентами течія польська з українською… На сходках лунало українське слово; говорилося, що в цьому краї народ – український, що він має й свої політичні права, своє вікове право й на вищу культуру… Микола Лисенко брав участь у кількох гуртках українських; тоді ж, восени 1860 року, вступив в товариство “Громада”».
«Найбільшої ваги питання тогочасне, – писав композитор в автобіографії, – знесення кріпацтва й надання людських прав «найменшому братові», викликало потребу постерегти, збагнути життя цього брата…»
Студентська молодь від слів переходила до діла. Складалися українські народницькі гуртки: хто працював у недільних школах, хто в літературних починаннях, у складанні українських книжок для українських селян, хто ретельно збирав етнографічний матеріал (пісні, народні перекази та легенди, слова для українського словника). Микола цілком поринув у той потік юнацької народницько-української діяльності. «Лисенко просто перемінився і почав доводити, що нам усім не тільки з народом, а й між собою треба розмовляти по-українському, щоб зробити цю мову культурною і своєю…», – писав згодом Михайло Старицький.
Саме під час навчання у Київському університеті Лисенко серйозно почав займатися збиранням українських пісень. «У ті часи серед київського студентства був звичай: збирався гурт студентів та й ішли на Байкову гору, де тепер «старе кладовище», а та частина, де тепер церква, була вільна; отам спинялися співці й співали собі народних пісень; збирались теж і в Кадетській рощі. Співали просто у Ботанічному саду. Та всі ті співаки не були згуртовані в один вивчений хор. Власне М. Лисенко перший згуртував їх в український хор…».
Почувши спів деяких звичайних рілігійних «кантів» церковно- слов’янського складу студентами в університетській церкві, Микола Лисенко загорівся бажанням зорганізувати їх в український хоровий колектив. Сталося це 1860 р. «…Коли український гурток співців-студентів розучив збірку своїх пісень, М. Лисенко вдався з проханням до університетської влади, щоб дозволила дати концерт з народних