Цифрова фортеця. Дэн БраунЧитать онлайн книгу.
у світі буде не таким вже й великим глупством із його боку, тим більше, що його партія у сквош починалася за сорок п’ять хвилин, а йому треба було підтримувати репутацію: Девід Бекер ніколи не запізнювався на гру. На заняття – так, інколи бувало, але на сквош – ніколи.
– Я не затримаю вас надовго, – усміхнулася Сюзанна Флетчер. – Проходьте сюди, будь ласка.
І через десять хвилин Бекер уже сидів із гарненькою начальницею шифрувальників у буфеті АНБ, смакуючи булочку та журавлиновий сік. Девід швидко втямив, що тридцятивосьмирічна красуня обіймала свою посаду не за чарівні очі: вона виявилася однією з найрозумніших жінок, які траплялися йому в житті. Коли ж вони обговорювали шифри й дешифрування, то Бекер спіймав себе на тому, що з ентузіазмом намагається якомога більше дізнатися про цю нову для себе та надзвичайно цікаву царину.
За годину, коли Бекер остаточно пропустив свою партію у сквош, а Сюзанна проігнорувала три повідомлення за внутрішнім зв’язком, вони вже весело сміялися. Дивно, але двоє людей із розвиненим аналітичним інтелектом, які мали бути невразливими до ірраціональних потягів, почувалися, як двійко підлітків, обговорюючи лінгвістичну морфологію та генератори псевдовипадкових чисел; їхня розмова була феєрверком цікавих думок і дотепних зауважень.
Сюзанна так і не дійшла до справжньої причини, яка спонукала її до розмови з Девідом Бекером: вона хотіла запропонувати йому посаду – на випробувальний термін – у шифрувальному підрозділі азійських мов. Але з тієї пристрасті, з якою молодий професор говорив про викладацьку діяльність, вона зробила висновок, що він ніколи не погодиться полишити університет. І Сюзанна вирішила не псувати гарний настрій діловою розмовою. Уперше за довгий час вона знову відчула себе школяркою, тому ніщо не мало зіпсувати цю приємну ілюзію. І ніщо й не зіпсувало.
Їхні стосунки розвивалися неквапливо й романтично: похапливі втечі з роботи, якщо дозволяв розклад, тривалі прогулянки в студмістечку, філіжанка капучино в «Мерлутті» пізно вночі, час від часу – походи на лекції та концерти. Сюзанна спіймала себе на думці, що тішилася й сміялася більше, аніж будь-коли у своєму житті. Здавалося, не було нічого, що Девід не обернув би на жарт. Їхні зустрічі стали для неї розрадою після напруженої праці в АНБ.
Якось погожого осіннього дня вони сиділи на закритій трибуні стадіону й спостерігали, як місцева футбольна команда безнадійно програє гостям.
– Яким ти, кажеш, спортом займаєшся? Здається, він називається «бабмінтон»? – підштрикнула його Сюзанна.
– Не «бабмінтон». І не бадмінтон. А сквош, – досадливо простогнав Девід.
Жінка поглянула на нього з удаваним нерозумінням.
– Це схоже на бадмінтон, але майданчик менший, – пояснив він.
Сюзанна грайливо штовхнула його й розсміялася.
Подаючи кутовий, лівий нападник джорджтаунців послав м’яч далеко за межі поля, і натовп уболівальників невдоволено загув. Захисники гостей швидко змістилися до центру поля.
– А ти? – поцікавився Девід. – Ти займаєшся