З вершин і низин . Іван ФранкоЧитать онлайн книгу.

      Вічний революцйонер —

      Дух, що тіло рве до бою,

      Рве за поступ, щастя й волю, —

      Він живе, він ще не вмер.

      Ні попівськiї тортури,

      Ні тюремні царські мури,

      Ані війська муштровані,

      Ні гармати лаштовані,

      Ні шпіонське ремесло

      В гріб його ще не звело.

      Він не вмер, він ще живе!

      Хоч від тисяч літ родився,

      Та аж вчора розповився

      І о власній силі йде.

      І простується, міцніє,

      І спішить туди, де дніє;

      Словом сильним, мов трубою,

      Міліони зве з собою, —

      Міліони радо йдуть,

      Бо се голос духа чуть.

      Голос духа чути скрізь:

      По курних хатах мужицьких,

      По верстатах ремісницьких,

      По місцях недолі й сліз.

      І де тільки він роздасться,

      Щезнуть сльози, сум нещастя,

      Сила родиться й завзяття

      Не ридать, а добувати,

      Хоч синам, як не собі,

      Кращу долю в боротьбі.

      Вічний революцйонер —

      Дух, наука, думка, воля —

      Не уступить пітьмі поля,

      Не дасть спутатись тепер.

      Розвалилась зла руїна,

      Покотилася лавина,

      І де в світі тая сила,

      Щоб в бігу її спинила,

      Щоб згасила, мов огень,

      Розвидняющийся день?

      Гримить! Благодатна пора наступає,

      Природу розкішная дрож пронимає,

      Жде спрагла земля плодотворної зливи,

      І вітер над нею гуляє бурхливий,

      І з заходу темная хмара летить —

      Гримить!

      Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —

      Мабуть, благодатная хвиля надходить…

      Мільйони чекають щасливої зміни,

      Ті хмари — плідної будущини тіни,

      Що людськість, мов красна весна, обновить…

      Гримить!

      Гріє сонечко!

      Усміхається небо яснеє,

      Дзвонить пісеньку жайвороночок,

      Затонувши десь в бездні-глубіні

      Кришталевого океану…

      Встань,

      Встань, орачу! Вже прогули вітри,

      Проскрипів мороз, вже пройшла зима!

      Любо дихає воздух леготом;

      Мов у дівчини, що з сну будиться,

      В груді радісно б'єсь здоровая

      Молодая кров,

      Так і грудь землі диха-двигаєсь

      Силою дивною, оживущою.

      Встань, орачу, встань!

      Сій в щасливий час золоте зерно!

      З трепетом любві мати щирая

      Обійме його,

      Кров'ю теплою накормить його,

      Обережливо виростить його.

      Гей, брати! В кого серце чистеє,

      Руки сильнії, думка чесная, —

      Прокидайтеся!

      Встаньте, слухайте всемогущого

      Поклику весни!

      Сійте в головах думи вольнії,

      В серцях жадобу братолюбія,

      В грудях сміливість до великого

      Бою за добро, щастя й волю всіх!

      Сійте! На пухку, на живу ріллю

      Впадуть сімена думки вашої!

      Земле, моя всеплодющая мати,

      Сили, що в твоїй живе глубині,

      Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

      Дай і мені!

      Дай теплоти, що розширює груди,

      Чистить чуття і відновлює кров,

      Що до людей безграничную будить

      Чисту любов!

      Дай і огню, щоб ним слово налити,