Рожеві сиропи (збірник). Артем ЧехЧитать онлайн книгу.
Це ж очевидні речі. А якщо таки не віддасть? Хто, Родік не віддасть? Віддасть! Це ж Родік. Краще я сам йому запропоную покористуватися кілька днів, а потім заберу. Цікаво, а якщо віддати камінь, чи зникне все те, що я вже маю? Чи забуду я всі ті книжки, що прочитав?…
– Родік! – врешті звернувся Ваня до друга на шостий день літа.
Вони сиділи у своєму улюбленому дворику на Червоноармійській, курили ще звечора вкрадені у Ваниного батька цигарки й ділилися своїми літніми пригодами. Точніше, доповідали те, чого не встигли розповісти на перервах.
– Родік, знаєш, звідки у мене ця сила?
– Яка сила? – здивувався Родік.
– Ну, що я все знаю.
– А ти все знаєш?
Ваня навіть затамував на мить подих. Він не знав, чи здивуватися, чи образитися. Врешті, довелося розказати Родіону всю цю історію зі скарбом, продемонструвати свої здібності й змусити Родіка присвиснути.
Родік таки присвиснув, але швидше задля того, щоб догодити Вані. Внутрішньо він залишився спокійний.
– Значить, ти тепер людина з надзвичайними здібностями, – констатував він.
– Що значить людина з надзвичайними здібностями, Родя? Це ж фантастика. Я сам спочатку відмовлявся вірити у це, але тепер… тепер звик…
– Я таке вже колись читав у одного письменника. У Дереша.
– Він чех?
– Ні, Чех – то інший… А, ти в цьому сенсі… Ні, наш, радянський. У нього у книжці був один такий герой з феноменальною пам'яттю.
– І шо?
– Нічого. Просто був. Почитай, якщо цікаво. Або як у фільмі «Феномен». Теж там був один. Траволта.
– Румун?
– Ти не знаєш, хто такий Траволта? Ну, «Без обличчя», «Кримінальне чтиво», Ваня, шеймон'ю!
– Так він румун чи ні?
– Сам ти румун.
Ваня, долаючи в собі сумніви, в той же день таки запропонував другові спробувати дію каменя на собі, але Родіон відмовився. Сказав, що не хоче.
– Боїшся?
– Ні, не боюся. Просто не хочу.
Більше Родіон за Ваню контрольних не писав, але бутерброди вони продовжували їсти разом і за однією партою так і просиділи до закінчення школи. Більше того, у них з'явилося чимало спільних інтересів, і Ваня нарешті відчув і зрозумів усі принади наукової праці.
Родіон науково-дослідною працею займався з дитинства. Років з семи. Відтоді, коли побачив, як його мама, Ніна Кирилівна, змішувала для приготування тіста соду і оцет. Процес гасіння здався Родіону настільки дивовижним, що він почав змішувати в чашках і банках різні суміші, які переважно складалися із вмісту домашньої аптечки. Проте ніяких реакцій не виникало. Щоб спонукати хоч якийсь хімічний процес, доводилось постійно додавати оцет і соду. Помітивши своєрідні нахили сина, батько Родіона, Семен Кирилович, узяв малого на один день до себе на роботу, в дослідний інститут проблем міцності, де й продемонстрував йому кілька простеньких фокусів, які справили на юного Родіона сильне