Микола Гоголь. Леонід ТомаЧитать онлайн книгу.
в Ніжинській гімназії вищих наук. І тут же проявились його нахили до театру, які починались ще в маєтку Трощинського в Кибинцях. Повернувшись одного разу після канікул у гімназію, Гоголь привіз на українській мові комедію свого батька, яку грали в домашньому театрі Трощинського. З того часу театр став пристрастю Гоголя і його товаришів. Зразком цього театру був для нього театр його батька. Він пише йому із Ніжина: «Я думаю, дорогий таточку, якщо б ви мене побачили, то точно б сказали, що я змінився, як у моральності, так і в успіхах. Якби ви побачили, як я тепер малюю!» Цього листа датовано 1824 роком, а вже 1825 року батька Гоголя не стало. Мати тяжко переживала втрату чоловіка, адже вони так доповнювали і так любили одне одного… І Микоша писав їй: «…Я тепер спокійний. Хоча не можу бути щасливий, втративши кращого батька, найвірнішого друга, всього дорогоцінного моєму серцю». З цих слів можна зрозуміти, яку велику роль відіграв у становленні Миколи Гоголя-письменника його батько – український драматург, людина, що прекрасно знала історію рідного краю, сповідувала принципи просвітництва і демократизму.
Гоголь переходить у сьомий клас. Бере участь у рукописних ліцейських журналах і альманахах («Метеор литературы», «Навоз парнасский» та ін.). Завідує бібліотекою, що складалась із передплачуваних у складчину книг і журналів. Відвідує збори гімназичного історичного товариства. Читає і переписує пушкінські твори, хоча сам ближче дотримується літературної романтичної манери Бестужева-Марлінського. До цих років відносяться перші літературні спроби Гоголя: вірш «Непогода», віршована балада «Дві рибки», віршована трагедія «Розбійники», слов’янська повість «Брати Твердиславичі», поема «Росія під ігом татар» і сатира «Дещо про Ніжин, або Дурням закон не писаний».
Різні автори, які описують ніжинський період життя Гоголя, свідчення його друзів і сучасників, створюють досить дивну картину – з одного боку, талановитий юнак, який рано зрозумів своє призначення, вихований на традиціях «Кибинських Афін», із загостреним релігійним сприйняттям світу (цим він зобов’язаний перш за все матері), а з другого – заглиблений у себе «бука», майстер на різноманітні витівки, а дехто спостеріг у ньому «двоєдушність». Зупинимось саме на «двоєдушності». Жахлива атмосфера «кленової лінійки» в Полтавській гімназії, саме становище «пансіонера» Гоголя на фоні багатих батьків і родичів його товаришів, упослідження українського слова (його батько – український драматург! – Л. Т.), для якого були зачинені двері Ніжинського ліцею, – ось головна причина його «двоєдушності». Вона з часом не зникне, а ще більше розвинеться в імперському Санкт-Петербурзі.
У Ніжині Микоша Гоголь любив простолюд, часто бував на «простонародній» околиці Ніжина Магерках; бувало, з товаришами вони й «козакували». Одного разу Гоголь запропонував своїм друзям піти погуляти за річку в ліс. Щоб не робити довгих обходів, друзі перелізли через тин найближчого городу, що виходив на річку. Загавкали собаки, жінка