100 знаменитих людей України. Оксана ОчкуроваЧитать онлайн книгу.
р. завершився процес об'єднання всіх націоналістичних організацій Західної України в єдину Організацію українських націоналістів. Провідником (керівником) ОУН був обраний Євген Коновалець, а створена раніше УВО ввійшла до ОУН як один з підрозділів. Членом нової організації Бандера став з початку її існування. Уже маючи досвід революційної діяльності, він керував поширенням підпільної літератури, яку друкували за межами Польщі. На цей період припадають його перші арешти, що стали школою політичної боротьби.
Незабаром Степан Бандера ввійшов до складу Крайової екзекутиви (виконавчого органу) ОУН, посівши посаду секретаря відділу пропаганди в Західній Україні. Він дійсно підніс пропаганду національної ідеї на високий рівень. Почалися масові акції, що мали на меті пробудження політичної активності народу. Зокрема, Бандера задумав і провів «Шкільну акцію», коли учні викидали зі шкіл польські герби і прапори, відмовлялися відповідати польською мовою і бойкотували вчителів-поляків. «Антимонопольна акція» являла собою відмовлення українців купувати горілку і тютюн. ОУН закликала: «Геть з українських сіл і міст горілку і тютюн, тому що кожен гріш, витрачений на них, збільшує фонди польських окупантів». Польські газети негайно подали це як черговий доказ українського антисемітизму: адже власниками питних закладів, як правило, були євреї.
Для проведення таких акцій були потрібні чималі кошти. Тому бойовики ОУН, перебуваючи у стані війни з польською державою, часто грабували банки і поштові відділення. При цьому іноді гинули випадкові перехожі. Звичайно, такі дії завдавали удару по іміджу організації. Зрозумівши це, Степан Бандера заборонив акції експропріації. Вирішено було зосередитися на політичній пропаганді.
На початку 1933 р. конференція Проводу ОУН у Празі затвердила Степана Андрійовича на посаді крайового провідника. Почалася серйозна робота з розширення структури ОУН і організації підпільного навчання кадрів. Щоб іще раз нагадати про цілі боротьби з режимом, було проведено серію каральних акцій проти представників польської влади. Два найбільш відомі політичні вбивства того часу набули широкого розголосу у світі. 21 жовтня 1933 р. 18-річний студент Микола Лемик убив співробітника радянського консульства у Львові О. Майлова, заявивши, що прийшов помститися за голодомор в Україні, улаштований більшовиками. Цим політичним убивством керував особисто Бандера. Суд над Лемиком дав можливість стверджувати, що голод в Україні – дійсний факт.
Ще однією жертвою помсти ОУН став міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Пєрацький. Рішення про його усунення було прийнято на спеціальній конференції ОУН у Берліні, де був присутній Андрій Мельник, представник Проводу українських націоналістів, і крайовий провідник Степан Бандера. Убивство було актом відплати за проведену в 1930—1932 pp. під керівництвом Пєрацького операцію «пацифікації» (умиротворення), коли внаслідок дій польської поліції й армії було зруйновано і спалено сотні сіл, убито кілька