Чотири шаблі (збірник). Юрій ЯновськийЧитать онлайн книгу.
всіх, оскільки стосується таких цінностей, які для інших або зайві, або чужі, або недосяжні. Відтак відоме одкровення письменника: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова, і кожне місце – дорога»[67] – розкриває не тільки потяг до пригод, а й до непростого, незрозумілого, енігматичного, чим завжди було все, що не полишає сліду, як, скажімо, птах у піднебессі, риба у воді або змія на скелі.
Галина Хоменко.
Оповідання
Роман Ma[68]
Цей невеличкий увраж[69] я вважаю данню моїй молодості. Я хочу додивитися в слові, яке стоїть назвою, нових розумінь, нового змісту. Я маю віддати дань молодості.
1. Ma
Ви відгадали – я хочу топтати романтичні полині. На ноги посиплеться гіркий пил, гіркий пил. Стежка буде вести за горби, в полиневий край. Гіркі подихи піднесе мені степ. Сонце розпливеться коло обрію, як рана. День позганяє вітри на тирло на ніч. А я топтатиму гіркі полині.
Полинь росте на місцях минулих подій – там, де згадати треба життьові пригоди. Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла будь-яку лихоманку. Скот не пасеться на полинях, і пастухи вважають, що спати під полинем – небезпечно. Буде гірко в носі, буде гірко в роті й буде в голові рій ос.
Торкнувшись медичних можливостей трави, зауважимо, що полинь ніякої ролі в нас грати не буде. Хіба що лежатиме Ma на ній колись – тоді, як сонце буде великою раною.
Ви здивуєтесь: ніколи Ma не може виїхати з Києва! Ви не повірите, що вона проміняє Київ на полині. Але: хіба знає чоловік суму завтрашніх обставин дороги? Хіба буття не опреділює? Коли сидимо ми вдвох тихо й дивимось на блакить і на зорі, на місяць і на роси, – хіба цього не виростило нам минуле буття? Та й чому хтось інший з нас п'є пляшку з білою головкою й жадібно тисне потім свою тремтячу сарну, не дивлячись на блакить і зорі? Чому?
Ma не міняла б Києва на полині – бо Ma була справжньою киянкою й знала, що її місто – найкраще за всі міста. Я її назвав – Ma. Можна було назвати більше шаблоново. Але слово Ma – для мене символ жінки. Це – ім'я жінки серед тисяч безхвостих пав.
Я не стану оповідати, якого кольору в неї були очі, солодко чи ні колисались перса, і як міцно ставала на тротуар її нога. Коли вона дивилась на вас, незнайомого, – це був погляд із лаврської дзвіниці. Другим разом – вона з очима входила до вас усередину. Тоді ви могли відчути, що руки в неї холодні й сухі.
Вона, звичайно, не нагадувала недопеченого вареника, що нафарбований вапном й карміном. Вона не губила на кожнім кроці люстерок, пудри, крейди для манікюру й інших дурниць. Вона була – Ma.
Батько в неї – вмер. Мати – Симонівна – стара. Дві кімнати й кухня на Гоголівській – там вона виросла коло матері.
2. Рубан
Комісарові Кризі 18 років. Це показувало, що в нього гаряча кров і юнацький запал. А люди третього повстанського імені Комінтерну полку[70]
Перше місце публікації: Глобус. – 1925. – № 3. – С. 6–7. Подаємо за виданням: Яновський Ю. Твори. В 5-ти т. – К: Дніпро, 1982. -ТІ. – С 38–51.
Увраж – робота, твір
Ідеться про мнемонічне увічнення Комуністичного Інтернаціоналу, Третього Інтернаціоналу – Міжнародної асоціації комуністичних партій, яку заснував у 1919 році Володимир Ілліч Ульянов (Ленін). Формальною метою об'єднання була світова революція, реальною – контроль за міжнародним комуністичним рухом. Комінтерн розпустив Йосип Віссаріонович Сталін у 1943 році на вимогу союзників антигітлерівської коаліції, які остерігалися поширення комуністичних ідей.